Подаровані колекції

З перших років функціонування університетської бібліотеки сформувалась традиція дарування викладачами і студентами книг і журналів з власних книжкових зібрань. Традиція існує і до сьогодні. Вивчаючи дарчі написи, автографи і власницькі печатки, ми відкриваємо забуті сторінки історії нашої Alma mater.

Бібліотека професора І.І. Рахманінова

Іван Іванович Рахманінов (1826-1897) - математик, механік, астроном, доктор математичних наук, заслужений професор математики, декан фізико-математичного факультету (1868-1875, 1880-1881), проректор (1875-1880), ректор (1881-1883) університету св. Володимира в Києві.

Головною сферою наукових інтересів І.І. Рахманінова стала практична (прикладна) механіка і найбільший внесок зроблено ним у розвиток теорії механізмів і машин. Все життя вченого було пов’язане з Київським університетом. На початку 60-х рр. він намагався ввести технічні дисципліни в курс викладання на фізико-математичних факультетах університетів країни; продовжив і значно укріпив прикладний характер викладання математики. Заснований за ініціативою І. Рахманінова, механічний кабінет університету св. Володимира завдячував професору своєю колекцією і благоустроєм. Вчений неодноразово представляв університет на різноманітних наукових зібраннях: наприклад, очолював розпорядчий комітет Х з’їзду російських природознавців і лікарів. Також, входив до складу різних наукових товариств. Для заохочення молодих талантів І. Рахманінов, в пам'ять п'ятидесятиріччя університету святого Володимира в 1884 р., пожертвував 5 тис. крб. для встановлення премії свого імені за кращий твір з математики або природничих наук.

Іван Рахманінов походив зі старовинного дворянського роду і був, до речі, ріднею всесвітньовідомого композитора Сергія Рахманінова.  Цікавим фактом є те, що коштом вченого 1895 р. проведено дослідження і надруковано книгу Н.П. Василенко й І.Ф. Токмакова «Исторические сведения о роде дворян Рахманиновых».  

На сьогодні в загальному фонді знайдено 18 видань з бібліотеки І.І. Рахманінова. Хронологія документів - з 1811 по 1897 р., мова - російська і французька. Всі видання з дарчими написами, завдяки чому і можливо ідентифікувати власника. 

Зі звіту про діяльність інституту за 1898 р. відомо, що бібліотеці було передано 500 видань із власного зібрання І.І. Рахманінова, але хто передав - не вказано. На деяких книгах, разом із дарчим написом, рукою бібліотекаря написано «б. Рекашева», тобто - бібліотека Рекашева. Можливо, викладач нарисної геометрії Ісидор Григорович Рекашев і був тією особою, що подарувала книги професора книгозбірні  Київської політехніки (його бібліотека, до речі, також зберігається у нас і налічує на сьогодні понад 75 видань). Жодних інших власницьких знаків (написів, печаток, екслібрисів) на сторінках книг немає. 

Отже, ніяких прямих свідчень про власника книг (окрім дарчих написів і згадки у звіті) не знайдено, на відміну від інших подарованих колекцій. Наприклад: для позначення бібліотеки покійного Олександра Бородіна було зроблено спеціальну печатку з написом: Б.К.П.И. Библиотека А.И. Бородина №_. Можливо з часом ми відшукаємо у фонді власницький знак Івана Рахманінова, а поки що розглянемо ті книги, що вже знайшли.

 Практично всі дарчі написи належать відомим науковцям - математикам, астрономам, фізикам, хімікам. Більшість з них викладали в Київському університеті св. Володимира.

     Наприклад, Хандріков Митрофан Федорович (1837-1915)  професор астрономії Університету св. Володимира, директор університетської обсерваторії. При ньому почалися постійні спостереження з використанням астрономічних інструментів і організовано видання «Анналы Киевской обсерватории» французькою мовою (пізніше замінено іншими періодичними виданням). Дарчий напис зроблено на книзі «Система астрономии», 1875 р.: «Ивану Ивановичу Рахманинову отъ автора». На форзаці книги збереглася наліпка «Типография и переплетное заведение С.А. Спилиоти».



Один відомих українських вчених, який, до речі, подарував декілька видань нашій бібліотеці, – Тутковський Павло Аполлонович (1858-1930) український геолог, географ і педагог, один з основоположників геології і географії України, дійсний член Української та Білоруської академій наук та Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Серед подарованих видань є і його робота «К вопросу о механизме образования слоистых вулканов», 1893 р. У правому верхньому куті паперової обкладинки книги зроблено напис: «Многоуважаемому Профессору Ивану Ивановичу Рахманинову отъ автора».

Дві роботи подаровані Бугаєвим Миколою Васильовичем (1837-1903), професором математики Московського університету, одним із видатних діячів Московської філософсько-математичної школи. М. Бугаєв, до речі, батько відомого письменника, представника символізму початку ХХ ст. Андрія Бєлого. На книзі «Числовые тождества, находящиеся в связи с свойствами символа Е», 1866 р. у верхній частині титульного аркушу зберігся напис: «Ивану Ивановичу Рахманинову на память отъ автора». Інша робота з дарчим написом – «О преобразованиях ультра-эллиптических интегралов и функций І класса», 1891 р.



Чотири видання були подаровані професору математиком Покровським Петром Михайловичем (1857-1901). Вчений мав ступінь доктора чистої математики і викладав в Університеті св. Володимира; автор численних наукових робіт. Кожне з видань підписане автором з повагою: «Многоуважаемому Ивану Ивановичу Рахманинову отъ автора». Книги надруковані в Києві та Москві протягом 1889-1892 рр. і всі мають відношення до математичної науки.

Ще один видатний вчений і професор університету св. Володимира подарував свою роботу Івану Рахманінову - Бунге Микола Андрійович (1842-1914) – вчений-хімік німецького походження. Навчався в Києві, в університеті св. Володимира, там же й викладав, став професором кафедри технічної хімії.  Вивчав процес виробництва цукру з цукрового буряку і зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної цукрової промисловості. Підписане видання також має відношення до історії цукру. На книзі «Свеклосахарная промышленность на Парижской Всемирной Выставке 1889 года», виданому в Києві у видавництві Київського відділення Російського технічного товариства у 1890 р. написано: «И.И. Рахманинову на память отъ автора».



Серед видань є робота ще одного представника Київського університету, професора кафедри механіки, а в 20-х рр. ХХ ст., ректора Одеського політехнічного інституту – Суслова Гаврила Костянтиновича (1857-1935). Це стаття «К вопросу о начале наименьшего действия». Документ є окремою відбиткою з «Университетских известий» за 1891 р.

Ще одна робота представника Одеси – «Геометрические места из теории осей вращения» Занчевського Івана Михайловича (1861-1928). Книгу надруковано в Одесі, 1891 р. І.М. Занчевський – вчений-математик, професор, декан фізико-математичного факультету і ректор Імператорського Новоросійського університету (тепер – Одеський Національний університет ім. І. І. Мечникова); професор Одеського політехнічного інституту.

Остання книга, про яку ми згадаємо – «Экспериментальный и практический курс электричества, магнетизма и гальванизма» (1876 р.) з дарчим написом від Петрушевського Федора Фомича (1828-1904), фізика, професора Санкт-Петербурзького університету, винахідника оптичних приладів. Наукові інтереси стосувались електромагнетизму та оптики. Подарована робота стала одним з перших систематичних навчальних курсів з електромагнетизму.



Отже, всього близько двох десятків видань дають нам уявлення про широкі наукові і соціальні зв’язки вченого. Дарчі написи завжди є проявом добрих і приязних відносин між людьми і бажання подарувати професору Рахманінову книгу підтверджує цю істину.

Роль Івана Івановича Рахманінова в історії наукового і навчального Києва була досить значною. Багато зробив вчений і для Київського політехнічного. І хоча наш Інститут відкрився за рік після його смерті, вся підготовча робота відбувалась за участі І. Рахманінова разом з іншими професорами Університету св. Володимира. Про це розповідають історичні документи, що зберігаються в бібліотеці Київської політехніки. Нові на той час методи викладання технічних дисциплін, зокрема практичної механіки, ініційовані і впроваджені І.І.Рахманіновим, з успіхом використовувались в Політехнічному інституті.

 

Бібліотека М.І. Коновалова у фонді НТБ КПІ ім. Ігоря Сікорського



Знаменитий хімік залишив яскравий слід в історії нашого університету. Михайло Іванович Коновалов (1858-1906) - російський хімік, професор Московського сільськогосподарського інституту, ректор Київського політехнічного інституту, першовідкривач реакції, яка увійшла у світову науку під назвою ''реакція Коновалова''.

Ще в студентські роки Михайло Іванович захопився хімічними науками, і після закінчення університету був запрошений на кафедру органічної хімії, якою керував всесвітньо відомий учений професор В. В. Марковніков. У 1889 р.  Коновалов захищає магістерську, а в 1893 — докторську дисертації.

Через три роки молодого вченого запрошують на посаду професора, завідувача кафедри неорганічної хімії Московського сільськогосподарського інституту, де він працює протягом трьох років, мабуть найщасливіші в його житті: він отримав можливість працювати у прекрасно обладнаній лабораторії, користуватися великою бібліотекою, плідно викладати.

Київський політехнічний інститут виник на хвилі швидкого розвитку промисловості і сільського господарства України — не вистачало кваліфікованих інженерів, агрономів, зоотехніків. Інститут будувався практиком вищої технічної освіти в Росії професором В. Л. Кирпичовим як зразковий, що ввібрав світовий досвід, а також досвід уже створеного ним Харківського технологічного інституту. На відміну від всіх існуючих положень і статутів вітчизняних вищих технічних навчальних закладів, проект статуту КПІ вводив для залучення на викладацьку роботу видатних фахівців на конкурсній основі.

 При наявності вакансії професора, рада інституту зобов'язана була оголосити про це, щоб бажаючі могли надати в інститут свої праці і необхідні документи, що засвідчують їх право викладання.

Професорсько-викладацький склад КПІ на чолі з В. Л. Кирпичовим постійно і плідно працював над поліпшенням організації навчального процесу та системи викладання в інституті. У практиці підготовки інженерних кадрів застосовувалися багато нововведень і досягнення педагогічної думки, апробовувалися експериментальні ідеї.

Головне завдання інституту було, на думку ради КПІ, - привчити студентів науково мислити, розуміти наукові і технічні методи, виробити вміння розбиратися в великому фактичному матеріалі, що дається книгою або практичним життям.

У Київському політехнічному інституті М. І. Коновалов зайняв посаду декана хімічного відділення. Він відповідав за організацію навчальної та наукової роботи хіміків-технологів, вів курс неорганічної хімії, одночасно керував лабораторним практикумом з органічної хімії.

Це був великий трудівник науки, який працював по 14-15 годин на день. М. І. Коновалов вставав дуже рано, приходив до лабораторії раніше всіх і зараз же брався за справу. Коли з'являлися перші співробітники та студенти, робота була вже в повному розпалі. І тих і інших у нього було безліч. Місця в лабораторії не вистачало. Тоді вчений охоче ділився своєю і без того тісною робочою кімнатою. Особливо зворушувало студентів чуйне ставлення М. І. Коновалова до їх творчості та інтересів. Коновалов давав кожному цілеспрямовану, розгорнуту перспективу роботи, вводив його в коло ідей і залишав широке поле для розвитку ініціативи...

Студенти приходили в маленьку лабораторну кімнату Коновалова, суцільно заставлену склянками, колбами, чашками, розповідали про результати вчорашньої роботи, отримували консультацію, а також нове завдання, реактиви, практичні поради з техніки запаювання трубок, видування кульок, перегонки у вакуумі і т. д. І все це Коновалов робив не поспішаючи, з толком і ґрунтовно. Коли на якесь питання він мав труднощі відповісти відразу, то без всякого сорому говорив про це, працював з літературою, знаходив відповідь або проводив дослід для отримання відповіді практикою. Фальші в роботі і удаваного ''всезнайства'' він не терпів.

Ніколи не пригнічував М. І. Коновалов студента безапеляційністю своєї думки і широкою ерудицією. Діалог завжди йшов на рівних. З огляду на індивідуальні здібності студентів, Михайло Іванович приходив на допомогу кожному. Найчастіше його лекції перетворювалися в живу, невимушену бесіду.

М. І. Коновалов був серед тих вчених XIX ст., які активно популяризували наукові знання в масових аудиторіях: в Москві він організував Пречистенські курси для робітників, в Києві — Київські сільськогосподарські курси і був їх директором. Ці курси були однією з перших в Росії агрономічних шкіл. У Києві він організував недільні читання для дітей і сам прочитав тут кілька цікавих популярних лекцій з хімії з демонстрацією дослідів. Він опублікував кілька популярних книг, був автором і редактором '' Бібліотека для самоосвіти''.

Взагалі вся його лекційна діяльність мала велику популярність завдяки вдалому викладу складних питань з демонстраціями дослідів. Численні демонстрації дослідів під час лекцій М. І. Коновалова дозволяли студентам обходитись без зубріння, дізнаючись на лекціях найважливіші хімічні реакції і закріплюючі в лабораторії знання основних хімічних законів.

М. І. Коновалов є автором значної кількості педагогічних праць, у яких досліджено напрями теоретичної та практичної хімії, що в подальшому стали основою наукових праць його послідовників.

На хімічному відділенні під керівництвом М. І. Коновалова проводились так звані наукові читання, які пізніше його наступник професор Л. В. Писаржевський реорганізував у хімічний кружок імені М. І. Коновалова.

У вересні 1902 р. професора М. І. Коновалова було призначено директором КПІ. На цій посаді він працював до липня 1904 р.

У листопаді 1906 р. М. І. Коновалов при огляді каналізаційно-очисної станції, що будувалася під його наглядом в інституті, оступився і впав в колодязь, отримавши сильне забиття. Операція виявилася невдалою, і 25 грудня він помер у віці 48 років. Це була важка втрата для науки і освіти. У XX ст., у зв'язку з бурхливим розвитком синтетичної хімії, значення його робіт і їх практичне використання безперервно зростало, що дозволяє розцінювати діяльність вченого як дуже ефективну. Наукова спадщина професора М. І. Коновалова є суттєвим внеском у світову хімічну науку, а її творець отримав всесвітнє визнання.

В університетській бібліотеці зберігається книжкове зібрання, що належало вченому і було передане вдовою 1907 р. для користування всіма бажаючими.




Немає коментарів:

Дописати коментар