Науково-технічні видавництва Франції початку ХІХ ст.(на матеріалах фонду РЦД НТБ КПІ ім. Ігоря Сікорського)
В різноманітних колекціях нашого
відділу зберігаються численні книжкові пам’ятки, унікальні документи, що можуть
багато розповісти досліднику історії науки і техніки. Бібліотека почала
формуватися в кінці ХІХ ст. і переважна більшість літератури відноситься до ХІХ
- початку ХХ ст., декілька видань XVIII ст. Разом з книгами першої
половини ХІХ ст., вони склали невелику колекцію «Видання, надруковані до 1850
р.». В ній нараховується понад 100 назв і понад 160 примірників. Формування
колекції ще не завершено, ми продовжуємо її поповнювати по мірі опрацювання
фонду науково-технічної літератури. Одночасно з бібліографічним записом для електронного каталогу створюється
паспорт на кожен примірник і на колекцію в цілому. Розуміючи, що подібні
документи є важливим матеріалом для досліджень з історії науки і техніки та
книжкової культури, ми намагаємося якомога ретельніше їх досліджувати. Вже
існує одна публікація, присвячена франкомовній частині колекції - Гунько Л.
«Французькі стародруки в НТБ КПІ ім. Ігоря Сікорського». Видань французькою мовою взагалі дуже багато в нашому фонді РЦД, а в
колекції умовно «стародруків» їх на сьогодні рівно половина – понад 50 назв. Характерно,
що більшість з них надруковані в паризьких видавництвах. Історично склалося, що
переважна більшість видавництв і друкарень на початку ХІХ ст. діяла саме в
Парижі. Оскільки Франція була однією з перших європейських країн, де ще в кінці
XVIII ст. почала розвиватися
книговидавнича галузь, нам здалося доцільним
дослідити історію тих видавництв, що випускали спеціалізовану наукову і технічну
літературу.
Книговидавництво з’явилось у Франції ще з ХV ст. Вважається, що перша
французька типографія недовгий час існувала при Сорбонні – на той час богословському
відділенні Паризького університету. На запрошення керівництва закладу 1470 р. з
Німеччини до Парижу прибули три друкаря; в одному із залів Сорбонни було
влаштовано друкарню і серед перших трьох надрукованих видань були «Великі
французькі хроніки» французькою мовою. Таким чином, перша друкарня була
відкрита при навчальному закладі і, скоріш за все, була орієнтована на
навчальний процес. Вона проіснувала три роки і за цей період світ побачило 23 видання.
Подальші віки показали, що видавнича
галузь вдосконалювалась і активно використовувала досягнення науково-технічного
прогресу. Добре відомі історикам книги
імена типографів Йогана Трекселя і Жана
Дюпре, видавців-гуманістів Етьєнів, видатних друкарів і винахідників родини Дідо…
Що стосується саме наукової або подібної друкованої продукції, то тут можна згадати декілька фактів: 1665 р. у Франції було засноване періодичне видання, що повністю було присвячене питанням науки і літератури "Журнал учених" - Jornal des savants (проіснував до 1901 р. – 350 років); одне з найзнаменитіших енциклопедичних видань світу виходило у Франції в середині XVIII – «Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел»; тоді ж вийшла 48-томна «Загальна історія подорожей» (Histoire générale des voyages) – завдяки популярності на ілюстровані записки подорожуючих.
На кінець XVIII – початок ХІХ ст. в країні вже існувала потужна книговидавнича галузь і переважна більшість видавництв діяли в столиці. Великі і маленькі друкарні і видавничі фірми за тематикою видань поділялися на універсальні та спеціалізовані. Революція, яка відбулася наприкінці XVIII ст., дала поштовх до науково-технічного розвитку. Реформи Наполеона привели до створення нових технічних шкіл та університетів. З’явилися нові музейні установи і заново формувалися приватні та державні бібліотеки. Від початку ХІХ ст. розвиток книговидавництва пішов двома шляхами. Перший прокладали молоді активні люди: відкривали нові видавництва, друкарні, книжкові магазини, створювали нові ринки збуту продукції. А інший шлях продовжували нащадки відомих видавничих фірм попереднього століття: вони укріплювали свої позиції і зосереджувались на виданні спеціальної літератури, в тому числі праць вчених, навчальних посібників, енциклопедій та словників.
З 1810 р. у Франції, для того, щоб займатися книговидавничою справою, потрібно було отримати патент. Тоді ж почав видаватись Journal général de l'imprimerie et de la librairie, присвячений друкарням і книжковим магазинам; з нього можна було дізнатись ім’я друкаря, наклад, формат, перевидання тощо.1847 р. було створено Товариство видавців та книготорговців, покликане регулювати взаємовідносини між видавцями, друкарями, власниками паперових фабрик, книгопродавцями. В його обов'язки входив захист авторських прав і судовий арбітраж зі спеціальних питань книжкової торгівлі і друкарства. З 1857 р. Товариство продовжило видання «Бібліографії Франції» (орган поточної реєстрації французької преси, заснований 1811 р.).
Треба відзначити стрімкий зріст в цей період виданої наукової літератури, обумовлений активною промисловою революцією. Створення технічних навчальних закладів також вплинуло на розширення тематики природничо-наукових і технічних праць.
Від цієї яскравої та бурхливої епохи залишилось багато унікальних книжкових пам’яток в книгозбірнях всього світу, в тому числі – і в бібліотеці Київської політехніки.
Отже, в нашій колекції
французьких видань представлені друкарні Парижа та Метца. Найвідоміша - De L’Imprimerie Impériale (Друкарня Імператорська) - заснована
1640 р. королем Людовіком ХІІІ за ініціативи кардинала Рішельє як Imprimerie Royale (Королівська Друкарня). Протягом років назва змінювалась, залежно
від політичного режиму: De L’Imprimerie Impériale, «Imprimerie de
Переважна більшість видань, що
виходили в друкарні були офіційні документи – накази, постанови, регламенти
тощо. Але разом з тим, друкувались твори художньої літератури, наукові та
історичні праці. Привілеї королівської а потім імперської типографії давали
можливість використовувати найкращий папір, дорогі фарби, коштовні оздоблення і
наймати найкращих фахівців. Цікаво, що і сьогодні заклад володіє однією з
найкращих колекцій шрифтів, в тому числі східних, історичною бібліотекою і
багатьма іншими ресурсами для вивчення історії європейської друкарської справи.
Також, тут зберігається архів родини Дідо (Didot) – однієї
із знаменитих видавничих і друкарських династій Франції і, вважається, що вона
справила значний вплив на розвиток всієї французької книговидавничої галузі.
Історія її починається 1713 р.,
коли Франсуа Дідо (1689-1757) почав
займатися книговидавничою, а згодом, друкарською справою та книжковою
торгівлею. Один з його нащадків – Франсуа-Амбуаз (1730-1804) став творцем
нового шрифту і автором багатьох нововведень в друкарській справі. Шрифти Дідо
згодом були визнані найкращими. В часи імперії особливо відзначився Фірмен Дідо
(1764-1836), який удосконалив металевий друкарський верстат та започаткував
стереотипію для виготовлення точних копій з друкарського набору.
Видавничий дім Дідо був одним з небагатьох, хто пережив революцію і соціально-економічні потрясіння кінця XVIII – початку ХІХ ст.: саме в цей час Фірмен Дідо друкував ілюстровані видання класиків світової літератури. Типографія Дідо, між іншим, знаходилась в колишньому приміщенні Королівської друкарні в Луврі з 1789 р. Окрім Парижу, філіали компанії діяли на території Бельгії та Італії (в Неаполі). Протягом ХІХ ст. зростав авторитет фірми та її слава, свідченням чого стало присвоєння 1887 р. династії офіційного імені Фірмен-Дідо - за великі заслуги перед французькою культурою. В колекції видань до 1850 р. є чотири книжкові пам’ятки, видані Фірменом Дідо: «Architecture hydraulique…» (1819) Бернара Белідора; науковий трактат з механіки П’єра-Сімона Жерара «Traité analytique de la résistance des solides, et des solides d'égale résistance…» (1798 р.); дві праці Клода Бертолле «Essai de statique chemique» (1803 р.) та «Eléments de l'art de la teinture…» (1804 р.)
Серед книг колекції є два наукові
трактати з економіки, що надруковані у видавництві G.-U. Guillaumin. Постать Гілберта-Урбейна Гійомі (1801-1864) - знакова в історії французької
політичної економії середини ХІХ ст. Його життя може стати гарною ілюстрацією
кар’єрного зростання у видавничій
галузі Франції ХІХ ст. Гійомі рано залишився сиротою, пройшов сувору школу
виживання. 1819 р. прибув до Парижу в пошуках кращої долі: став продавцем книг
і згодом, 1835 р., заснував власну видавничу справу і став успішним видавцем і
редактором в галузі економічних наук. Він знайомився з відомими сучасними
економістами і талановитою молоддю, результатом їхньої дружби став «Le Dictionnaire du commerce et des marchandises» (Словник торгівлі та товарів), що видавав Гійомі протягом 1835-1839 рр.
1841 р. Гійомі взяв активну участь в організації Journal des économistes (перший номер вийшов 15 грудня і в перший же рік отримав понад 400
передплатників) та французького Société d'Economie – товариства однодумців,
які почали боротьбу за ліберальні перетворення в економіці Франції. Одним з
найзначніших внесків Гійомі в розвиток політичної економії стало редагування і
публікація Dictionnaire de l'Économie Politique 1852 р.
Видавничий
дім G.-U. Guillaumin став головним видавництвом
класичних ліберальних ідей ХІХ ст. Франції. Ось цитата одного із французьких
істориків про видавця: «Гійомі, один з тих невідомих
людей, які творять історію. […] …має три
основні якості: відданість, ретельність, чуйність. Відданість своїм ліберальним
друзям, суворість в управлінні своїми справами, чуття, яке дозволяє йому в
потрібний час зрозуміти очікування громадськості та відповісти на них
найрізноманітнішими редакторськими ініціативами. "
Одночасно з випуском Journal des économistes Гійомі започаткував Collection des Principaux Économistes (Колекцію головних економістів та засновників науки), тобто попередників і
основоположників науки. Тут друкувалися твори Кене, Адама Сміта, Тюрго,
Мальтуса та ін.
У нас в колекції представлені два
томи цієї серії, автор Eugène Daire (1798-1847):
- «Oeuvres de Turgot : nouvelle édition classée par ordre de matiéres avec Les Notes de Dupont de Nemours augmentée De Lettres inésites, Des questions sur le commerce, et D'observations et de Notes nouvelles» – вибрані твори Тюрго (Анн Робер Жак Тюрго 1727-1781 - видатний французький економіст і політик другої половини XVIII ст., представник класичної політичної економії, напряму фізіократії);
- «Physiocrates. Quesnay, Dupont de Nemours, Mercier de
Найвідомішим видавцем літератури з математики був Charles Louis Étienne Bachelier (1776-1853) - майже кожна книга математичного напрямку в ХІХ ст. надрукована і видана ним. У молодому віці він потрапив до Парижу і розпочав роботу в книготорговій фірмі Denis Simon Magimel, що продавала виключно літературу військової тематики. Вступивши у шлюб з дочкою іншого відомого видавця Courcier, згодом Башельєр успадкував справу тестя. Більша частина літератури, що випускалась видавництвом, була саме математичного спрямування. Патент на торгівлю Башельєр отримав 1812 р., а патент на друкування –1832 р. Протягом 1832-1852 рр. було опубліковано приблизно 477 робіт (щороку трохи більше 20 книг). Він заснував два математичних періодичних видання: Journal de mathématiques pures et appliquées (Журнал чистої і прикладної математики) та Nouvelles annals de mathématiques (Математичні хроніки). В першому друкувались наукові статті, в другому – навчальні курси і матеріали до вступних іспитів до École Polytechnique et Normal (Політехнічної і Нормальної шкіл). Таким чином, видавництво фактично формувало весь друкований математичний простір Парижу і Франції.
Після смерті підприємця залишилась
потужна книговидавнича кампанія, з авторитетним ім’ям, великими статками і
гідним наступником (1853 р. фірму очолив зять Bachelier – Louis Alexandre Joseph Malletі і сімейне видавництво отримало
назву Mallet-Bachelier). Протягом 1853-1864 рр. випуск спеціальної літератури
було подвоєно у порівнянні з попереднім часом і тематику видань розширено:
тепер видавництво публікувало роботи з різних галузей знань і технологій
(математики, фізики, хімії, механіки мостів і доріг, військово-морського флоту
та промисловості).
Велику роль в успішній діяльності
видавництва зіграв друкар, коректор, а згодом, директор типографії Théodore Bailleul. Саме за його керівництва виробництвом відбувся
найсуттєвіший прогрес у друкуванні різних складних математичних символів та
знаків. Він особисто розробляв
спеціальні форми для набору творів з
математики.
Публікації виходили якісними і чіткими, користувались великою популярністю і
продукція дому Mallet-Bachelier отримувала численні нагороди на професійних виставках.
1864 р. фірма Mallet-Bachelier стала частиною іншого відомого
видавництва - Gauthier-Villars. Новий власник, прагнучи зберегти комерційні відносини з
поважними і відомими авторами, надіслав кожному листа з таким текстом: «Я маю
честь повідомити Вам, що я став власником друкарні і книжкового магазину Mallet-Bachelier.Я не буду зневажати нічим, щоб
підтримувати хороші відносини, що мій попередник завжди мав зі своїми
кореспондентами, і для підтримки репутації...».
Бібліотека КПІ має досить багато видань цього видавничого дому і не тільки першої половини ХІХ ст., але саме в колекції стародруків їх декілька: J. M. de Lanz et A.Bétancourt Essai sur la composition des machines 1819; A.-P. Dubrunfaut Art de fabriquer le sucre de betteraves (1825); L. Euler Introduction a l'analyse infinitésimale (1835); F. M. de Pambour Théorie des Machines à vapeur… (1844); J.-M. Duhamel Cours d'analyse de l'École Polytechnique (1847); Serret, J. A. Cours d'algèbre supèrieure (1849).
Отже, ми згадали тільки про трьох
французьких видавців першої половини ХІХ ст. Про інших, книги яких збереглися в
нашій бібліотеці, інформації або немає зовсім, або є тільки короткі згадки. Але
пошукова робота триватиме.
Підсумовуючи, хочемо додати, що
видавці початку ХІХ ст. відіграли значну роль у розвитку не тільки видавничої
галузі, а й загальної культури взагалі. Їхня енергія, талант, любов до книги і
захоплення своєю справою привели до кардинальних зрушень в системі освіти і
розповсюдженні наукових знань. Кожен видавець намагався зайняти свою видавничу
нішу і стати необхідним читачу.
Книжкові магазини протягом першої
половини ХІХ ст. також поступово стають спеціалізованими: з медичною, технічною
або сільськогосподарською та іншою літературою. Цікаво відзначити, що на
початку століття більшість магазинів розміщувались в тісних і темних
приміщеннях, з високими, до стелі, полицями. Розташування книг відбувалося за середньовічною системою:
«літургії» - богословська література; «академії» - наукова; «лексикони» -
довідники і словники (перша бібліотечна класифікація з’явилась тільки 1876 р.
завдяки Мелвілу Дьюї). Вже в середині ХІХ ст. книжкові магазини займають
помітне місце серед інших торгівельних закладів, займають найкращі, світлі і
просторі зали з яскраво і пишно оздобленими вітринами. В них нерідко
поєднувались оптова торгівля, виставка нових надходжень, кабінети для читання і
навіть, інколи, цілі бібліотеки.
Немає коментарів:
Дописати коментар