Ретроспектива книжкових виставок

«Водопровід. Каналізація. Очищення води. Ретроспектива видань ХІХ – першої половини ХХ ст.»

В залі рідкісних і цінних видань підготовлено книжкову виставку, присвячену питанням захисту і збереження природних ресурсів та навколишнього середовища. На цю, і сьогодні дуже актуальну тему, в старій частині бібліотечного фонду зібрано досить багато літератури. Хронологічно видання  відносяться до ХІХ – першої половини ХХ ст. Мови – російська, українська, французька. На деяких виданнях збереглися печатки різних часів, дарчі написи тощо.

Умовно представлену літературу можна поділити на окремі теми: очищення питної води, стічних вод, водопровід, каналізація. Спробуємо розкрити кожну.

Отже, друга половина ХІХ ст. відзначилась стрімким розвитком промисловості, міського господарства, активним використанням водних ресурсів та природних копалин. Людське життя в містах стало більш комфортним, кількість жителів зростала і перед міською владою багатьох міст (Києва в тому числі) постали нові завдання: забезпечити містян водою, світлом, теплом, санітарно-гігієнічними спорудами для відведення з міста нечистот та сміття. А ще ж промислові відходи… Одна тільки цукрова галузь в циклі виробництва використовувала багато водних ресурсів, складних технічних приладів, електричну енергію…

В Києві міська централізована водопостачальна мережа, газове та електричне освітлення почали функціонувати в 70-х рр., а каналізаційну мережу місто отримало тільки 1894 р. (центральні райони). Дніпровська вода стала джерелом постачання, звичайно, попередньо відфільтрована. Київська каналізаційна система з повним розділенням відводу атмосферних та господарсько-побутових вод була першою в Росії та однією з перших у Європі.

1895 р. з’явились перші дві свердловини з артезіанською водою, а 1897 – ще дев’ять. Вони також були підключені до міської мережі. Користь артезіанських свердловин особливо проявилась 1908 р., коли через спалах холери в Києві, дніпровську воду перестали постачати киянам.

Склад і стан київської води постійно був предметом дослідження київських науковців та інженерів, серед яких зустрічаються і автори з Київського політехнічного. Наприклад, однією з перших наукових робіт про хімічний склад поверхневих вод на території України стали «Материалы по вопросу о колебаниях состава речной воды: Химическое исследование воды реки Роси 1904-1905 гг.» Федора Францевича Киркора – магістра фармації, спочатку лаборанта кафедри органічної хімії (1906-1909), а згодом - викладача якісного хімічного аналізу КПІ.

 

Взагалі, забруднення річок, їхніх поверхневих вод було досить сильним вже в ХІХ ст. Особливо брудними стічними водами славились цукрові заводи, підприємства  з переробки вовни, паперові фабрики. Спеціальна комісія з дослідження стічних вод від цукроварень Київської губернії поділила підприємства умовно на чотири групи: «1) сбрасывающие нечистые воды в реки - 32 завода; 2) сбрасывающие их в пруды - 22 завода; 3) использующие для этой цели поля, луга и овраги - 14 заводов; 4) сбрасывающие нечистоты в болота».

На виставці представлено декілька робіт, присвячених проблемам стічних вод від цукроварень:

-      «К вопросу об очистке сточных вод применительно к сахарным заводам», 1902 р. Сергія Олександровича Реформатського (1860-1934) – видатного хіміка-органіка, професора Київського університету та КПІ, завідувача кафедри органічної хімії;

-      «Очистка сточных вод сахарных заводов», 1893 р. Толпигіна М.А.;

-      «Обезвреживание и утилизация сточных вод сахарных заводов», 1901 р. Васильєва М.К.

Великою проблемою було очищення стічних вод у великих містах. Ось декілька робіт Ф.Ф. Киркора на цю тему:

-      К вопросу о водоснабжении городов и очистке сточных вод: Отчет по заграничной командировке, 1909 р.

-      О самоочищении рек, 1911 р.

-      Краткая история развития вопроса о сточных водах, 1910 р.

-      Об очистке сточных вод на киевских полях орошения, 1908 р.2

-      Сточные воды пивоваренных заводов, их состав и очистка, 1911 р.

Майже всі видання мають на титулі позначку «Из лаборатории Всероссийского Общества Сахарозаводчиков» і є окремими відбитками з журналу «Вестник сахарной промышленности». На багатьох стоять дарчі написи – бібліотеці КПІ або В.П. Іжевському (вченому-металургу, професору КПІ).

 

Ще одна робота, присвячена очищенню міської води - «Новые данные по биологической очистке городских, домовых и фабричных сточных вод: Биологическая очистка промышленных сточных вод в Англии. Биологическая очистка сточных вод боен», 1910 р. Автор книги – Данилов Флегонт Олександрович (1863-1930), російський інженер, журналіст, революціонер. Випускник Московського вищого технічного училища багато років присвятив інженерній роботі в міських та земських установах різних губерній Росії. Вивчав досвід комунальних господарств європейських країн. В радянські часи викладав у вищих навчальних закладах та на курсах комунальних працівників. Відомий, як організатор і редактор журналу «Санітарна техніка». Автор багатьох робіт з питань комунального господарства.

Ще одне видання автора з Київської політехніки - «Очистка городских сточных вод: пособие для студентов, инженеров и городского управления», 1914 р. Навчальний посібник належить перу В’ячеслава Федоровича Іванова (1877-?) – професора КПІ (кафедра будівельного мистецтва, розділ - санітарна техніка), декана Інженерного відділення. Вже в радянські часи книга неодноразово перевидавалась.

        На виставці є також і переклади російською мовою книг іноземних авторів: Данбар Уильям Филипс (1863-1922) «Руководитель по вопросам об очистке сточных вод»,1909 р. та Совард Альфред (1856-1949) «Домашние фильтры для очищения воды, их изготовление и уход за ними. С описанием устройства для сбора дождевой воды и способов испытания ее: руководство для мастеров-любителей», 1894 р.

Декілька видань присвячено будівництву та експлуатації водопроводів:

-      «Краткий очерк усторойства и развития Киевского Городского Водопровода: С планом водопроводной сети и графиками, изображающими рост предприятия», 1907 р.;

-      «Описание канализационно-водопроводных сооружений и съемки города Варшавы, исполненных по проекту и под главным руководством инженера В.Г. Линдлея», видане магістратом Варшави 1911 р.;

-      «Описание Киевского Водопровода / составлено техническим отделом Городского Общественного управления», 1910 р.

Також, тут представлено чотири роботи інженера-механіка, гідротехніка, автора декілької проєктів водопроводів в різних містах Россії, керівника Московського водопроводу Миколи Петровича Зимина (1849-1909):

-      «Американский способ очищения воды и различные системы механических фильтров», 1901 р. Нарис є результатом відрядження у складі великої делегації від Московської міської думи для вивчення досвіду водопровідних станцій Європи і Америки;

-      «Отчет по заграничной командировке для ознакомления с городскими водопроводами и различными способами очищения речных вод, назначаемых для водоснабжения городов», 1899 р.;

-       «Озонирование воды как средство для устранения недостатков ее фильтрования при городских водопроводах: доклад пятому Русскому водопроводному съезду в марте 1901 г. в Киеве», 1902 р.;

-      «Новые направления в деле очищения больших количеств воды для городских водоснабжений: доклад VIII Пироговскому съезду врачей», 1902 р.

Розділ виставки про каналізації розпочинає «Краткий очерк развития канализации г. Киева» інженера А.А. Абрагамсона. Абрагамсон Артур Адольфович (1854-1924) народився в Одесі, але багато років жив в Києві. Мав три вищі технічні освіти, працював на Південно-Західній залізниці. 1900 р. в якості комісара відділу залізничного транспорту представляв Росію на Всесвітній виставці в Парижі. Став одним з перших редакторів журналу «Інженер» (1882-1917 рр.).

В Києві видатного інженера пам’ятають і до сьогодні: він зіграв помітну роль в розвитку залізничної справи, міського транспорту, архітектури, водопостачання, каналізації, стояв біля витоків організації Київського яхт-клубу (1887 р.), медичної рятувальної станції (1902 р.) та брав участь у будівництві Київського фунікулеру (1905 р.); очолював механіко-будівельний відділ Київського відділення Російського технічного товариства. Також, А. Абрагамсон - один зі співавторів першого статуту Київського політехнічного інституту і в бібліотеці зберігається його книга - «Киевский политехнический институт Императора Александра ІІ. Краткий очерк его возникновения» 1898 р.

Питання обладнання каналізацій розглянуті в таких роботах:

-      Шамбо А. «Усовершенствованный самодействующий устранитель нечистот: охранительное свидетельство №25768: новая дешевая система очистки воздуха и отвода нечистот в городах, заводах, фабриках и поместьях», 1908 р. В книзі представлений один з найкорисніших винаходів людства, яким і зараз користуються багато людей в різних країнах. Пристрій сьогодні має назву «шамбо» - від імені винахідника;

-      «Различные способы удаления нечистот из населенных мест по отношению к оздоровлению городов», 1875 р. Робота належить перу Федора Федоровича Ерісмана (1842-1915) – засновника санітарно-гігієнічної справи в Російській імперії. Лікар за освітою, Ф. Ерісман викладав медицину у Військово-медичній академії, очолював кафедру гігієни в Московському університеті, став ініціатором і одним з організаторів Гігієнічного інституту, добре відомого в різних країнах Європи. Серед його учнів було багато видатних вітчизняних гігієністів.

 

Декілька видань на виставці представляють літературу 20-30-х рр. ХХ ст.:      

-      Обухов Е.С. «Аварии канализационных коллекторов и борьба с ними», 1939 г.;

-      Будников А.Н. «Водопроводно-канализационный справочник», 1928 г., серия: Инженерно-промышленная библиотека;

-      Войткевич А.Ф. «Хлорирование питьевых и сточных вод: пособие для санитарных врачей, инженеров и техников», 1931 г. серия: Вопросы устройства населенных мест и жилищно-санитарного дела;

-      Мюлленбах Г. «Санитарно-технические установки в промышленных предприятиях: практическое руководство для хозяйственников, инженеров-производственников и архитекторов», 1927 г.

Логічним здалося подати на виставці і роботи, присвячені боротьбі з пилом:

-      Джиббс В.Е. «Пыль и ее опасность в промышленности», 1930 г.;

-      Ватолин Н. «Пыль», 1935 г.;

Унікальним документом в бібліотечному фонді є оригінал проєкту інженера-будівельника Виєзжева І.Н. «Канализация г. Кременчуга (с биологической очисткой сточных вод) и расчетом железо-бетонных сооружений», 1905 р. На всіх сторінках вибито перфоратором «КПІ». Можливо, це дипломна робота одного зі студентів інституту.

Окрім згаданих видань, на книжковій виставці є ще багато цікавого: статті в періодичних виданнях, історичні фотографії, створена руками бібліотекарів інсталяція…

Завітайте до бібліотеки, щоб ознайомитись з матеріалами виставки і прослухати цікаву екскурсію.

 

 "До історії теплових машин" 

Історія світової науки і техніки багата на визначні дати і цікаві факти, які дають можливість щорічно святкувати той чи інший черговий ювілей. Так і цього року: 250 років тому (1769 р.) відомий англійський вчений і винахідник Джеймс Ватт отримав патент на свій винахід – парову машину.  Ця подія стала важливим епізодом потужного науково-технічного прогресу, який розпочався в другій половині XVIII ст. і згодом змінив життя всього людства.  

Вже в кінці ХІХ ст. промисловість, сільське господарство, залізничний та водний транспорт більшості країн світу користувались різноманітними паровими машинами і двигунами. Україна не стала виключенням: активний індустріальний розвиток виявив гостру потребу в технічних фахівцях - робітниках, техніках, інженерах. Саме в цей час по всій Російській імперії почали відкриватися спеціальні технічні навчальні заклади. Організований 1898 р., Київський політехнічний інститут також готував інженерів-механіків – фахівців з конструювання та використання парових двигунів, котлів, паровозів та іншої теплотехнічної техніки.

Вже з першого року діяльності тут викладались спеціальні курси: на механічному відділенні - «Термодинаміка і термічні машини» та «Парові котли»; на інженерному - «Термодинаміка, термічні машини і паровози»; на хімічному  - «Парові машини та гідравлічні двигуни» та «Парові котли».

В університетській бібліотеці зберігаються численні друковані видання, якими користувались майбутні інженери. Деякі з них представлені на книжковій виставці «До історії парових машин», що розгорнуто в залі рідкісних і цінних документів.

Перш за все, тут є видання з термодинаміки - науки, створення і розвиток якої  був викликаний, насамперед, необхідністю опису роботи і розрахунку теплових машин. Наприклад, «Основания термодинамики в применении к паровым машинам» (1900 рік видання) Олександра Андрійовича Брандта, відомого петербурзького професора декількох вищих технічних шкіл, видатного вченого в галузі прикладної механіки і термодинаміки.  Ще один класичний підручник з термодинаміки, яким користувались наші студенти – «Термодинамика с приложениями к совершенным газам, насыщенным парам и тепловым машинам» (1894 р.) викладача московського Технічного училища Погодіна Олексія Івановича.

Іноземні автори в перекладі російською представлені роботами Ж. Мут’є «Основания термодинамики» (1875 р.) та «Теория теплоты из физики Дагена (Daguin)» (1861 р.) П’єра Адольфа Дагена (1814-1884) - професора фізики університету в Тулузі і директора місцевої обсерваторії.

Серед стародруків, присвячених паровим двигунам, у нас зберігається «Фультонова система внутренних коммуникаций /переведенная Экспедитором Департамента водяных коммуникаций Титулярным Советником Петряевым», 1805 р. Роберт Фултон (1765-1815) - американський інженер та винахідник, творець одного з перших пароплавів і проекту першого підводного човна.

Неодмінно треба згадати і унікальне видання «Теория паровых машин, с приложением подробного описания машины двойного действия по системе Ватта и Больтона - сочинение Николая Божерянова» 1849 р.  Божерянов, Микола Миколайович (1811-?) -  російський вчений XIX ст. в галузі  корабельних парових машин, корабельний інженер-механік, член Морського вченого комітету, класний інспектор і перший викладач нової для Росії дисципліни - парової механіки в Інженерному морському училищі і в класах  Морського корпусу, письменник, автор праць з парової механіки.1842 р. він написав книгу «Опис винаходу і поступового удосконалення парових машин», а у 1849 р. - другу частину цієї книги "Теорію парових машин" видану окремо. Книга була високо оцінена вченими Е. X. Ленцем і Б. С. Якобі і удостоєна половинної Демидівської премії. Згадане видання входить до приватної колекції, подарованої нашій бібліотеці викладачем нарисної геометрії Рекашевим Ісидором Григоровичем.

Значну частину літератури з парових машин складають практичні посібники та довідники: «Практическое наставление для обращения с паровыми машинами: ручная книга для смотрителей машин, фабрикантов, заводчиков и винокуров» (1852 р.); «Уход за паровыми машинами» А. Ганса (1870 р.); "Спутник машиниста: руководство к познанию, выбору и установке паровых машин, котлов, приводов и к уходу за ними: для кочегаров, машинистов, механиков, инженеров, технологов, заводчиков, фабрикантов, технических учреждений и школ" (1875 р.), німецьких авторів А. Вільгельмсона та Є. Шоля. Особливо лірично звучить назва книги «Больная паровая машина и первая помощь в несчастных случаях с нею: практическое руководство к уходу и надзору за паровой машиной» Германа Хедера (1902 р.). Існує багато перевидань цього практичного посібника. Всі згадані видання – переклади з німецької мови.

Також, на виставці представлені численні роботи викладачів Київського політехнічного перш. пол. ХХ ст.  Зокрема, «Термодинаміка: курс лекцій» Олександра Олександровича Радцига, видана 1900 р. в Києві. О.О. Радциг (1869-1941) – вітчизняний фізик, інженер, фахівець в галузі теплоенергетики та прикладної механіки, талановитий педагог, професор Київського політехнічного та Петербурзького технологічного інститутів, автор численних праць з термодинаміки, теплотехніки та декількох робіт з історії науки і техніки. Також, Олександр Радциг був серед засновників кафедри прикладної механіки на механічному відділенні КПІ. Внесок вченого у підготовку кваліфікованих інженерних кадрів став неоціненним: за його ініціативи 1902 р. на базі теплової електростанції КПІ було створено учбово-наукову лабораторію парових машин; під його керівництвом для студентів складено цикли лекцій з термодинаміки, прикладної механіки, паровим машинам, гідравліки та гідравлічним технічним пристроям [Теплоэнергетический факультет: очерк истории 1931-2006. – Киев: Альтерпресс, 2007]. У Звіті про діяльність Інституту за 1901 р. є запис: «Исп. Об. Экстраординарного профессора А. А. Радциг читал термодинамику и паровые машины для студентов ІІІ курса механического отделения и руководил упражнениями по этому предмету. Кроме того читал особый сокращенный курс по тем же предметам для студентов ІІІ курса химического и инженерного отделений. Руководил составлением проектов паровых машин на IV курсе механического отделения» [Отчет о состоянии Киевского политехнического института императора Александра ІІ за 1901 год. – Киев: Типография С.В. Кульженко, 1903].

Окрім «Термодинаміки», на виставці представлені інші роботи О.О. Радцига: «Джеймс Уатт и изобретение паровой машины» (1924 р.), «Курс паровых турбин» (1926 р.), «Таблицы и диаграммы для водяного пара» (1923 р.).

Особливим є видання «Математическая теория обмена тепла в цилиндрах паровых машин» (1904). По-перше, це дисертаційна робота О. Радцига, яку він захистив в Київському політехнічному 1905 р. По-друге, воно було подаровано І. Д. Жукову  (директору КПІ 1911-1917 рр., видатному хіміку, професору кафедри хімічної технології), про що свідчить дарчий напис: «Глубокоуважаемому Ивану Диомидовичу Жукову от автора».

Ще один викладач, роботу якого представлено на виставці – Петро Феофанович Єрченко (1868-1927) – професор, завідувач кафедри волокнистих речовин, декан механічного та інженерного відділень, ректор КПІ 1917-1919 рр. Починаючи з 1901 р. вчений читав лекції з опалення і вентиляції промислових і цивільних споруд. У 1909-1910 рр. ці леції були виданні у вигляді двотомника «Отопление и вентиляция» – ч. 1 «Термокинетика и Печи», ч. 2 «Центральные системы отопления»

З 1899 р. в Київському політехнічному розпочав викладацьку діяльність Олексій Якович Ступін (1869-1928) – інженер-механік, спеціаліст з парових котлів, засновник і багаторічний керівник кафедри парових котлів, професор КПІ, декан механічного відділення, ректор інституту 1919-1920 рр. Майже 30 років життя віддав Олексій Якович науковій і навчальній діяльності в Київській політехніці, але в бібліотеці збереглися лише декілька його робіт. На виставці представлено два видання: «Приборы для искусственной циркуляции воды в паровых котлах» (1905 р., дисертаційна робота, за яку автор отримав ступінь доктора наук) та «Курс лекций по уходу за котлами. Арматура и гарнитура, читанных А. Я. Ступиным на киевских инструкторских курсах кочегарного дела в 1924 г.; сост. Шпаковский». Остання робота представляє собою машинописний текст і є унікальним зразком навчальних посібників, складених на основі прослуханої лекції і записаної за викладачем.

Досить багато збереглося в нашому фонді наукових робіт і підручників викладачів кафедри теплотехніки, організованої 1922 р. Першим завідувачем кафедри був професор Трохим Трохимович Усенко (1881-), доля якого склалась трагічно: його репресовано на початку 30-х рр. минулого століття.  На виставці представлено одну з робіт вченого - «Проба парових котлів / написав інж. Трофим Усенко» з дарчим написом на титульному листі, за яким можна ідентифікувати дату написання твору: «В кабінет теплосилових установок від автора 1/24 р.».

У складі кафедри теплотехніки працював інженером-дослідником Емануїл Ілліч Ромм (1900-1951) – випускник КПІ, майбутній видатний вчений, двічі лауреат Державної премії СРСР, професор Московського енергетичного інституту. Серед його робіт – «Расчеты паровых котлов» (1927 р.), під редакцією Т.Т. Усенка.

Ще одне прізвище добре відомо в нашому інституті: Георгій Сергійович Жирицький (1893-1966) – професор, завідувач кафедри парових двигунів і декан механічного факультету, автор численних навчальних і практичних посібників, що неодноразово перевидавались протягом 20-30-х років минулого століття. Ми представляємо декілька з них: «Паровые машины» (1928 р.) та «Паровые турбины» (1934 р.), де вчений виступав відповідальним редактором.

Більшість представлених на виставці видань – навчальні і практичні посібники, довідники, фахові технічні журнали кін. ХІХ – перш. пол. ХХ ст. Всі вони збереглися в бібліотечному фонді і відображають важливий період розвитку вітчизняної теплотехніки і можуть яскраво проілюструвати цікаві сторінки історії Київського політехнічного інституту.

«З історії нарисної геометрії»

Нарисна геометрія вже понад два століття входить в перелік головних навчальних предметів інженерних шкіл всього світу. Нарисна геометрія займає особливе місце серед інших наук: вона якнайліпше сприяє розвитку просторового зображення, без чого неможлива інженерна спеціальність.

Вперше курс розробив французький вчений Гаспар Монж (1746-1818). На той час вже були відомі метод координат та ортогональне проектування, але не існувало ні загальної теорії, ні чітких уявлень про його використання на практиці. Г.Монж фактично створив нарисну геометрію як математичну науку, об’єднав разом всі окремі закони, теорії і правила, відомі до нього, і зробив геометрію головним предметом вищої технічної школи.

В кінці XVIII ст. у Франції вийшла книга Г. Монжа «Нарисна геометрія» (Geometrie descriptive, 1795) і з того часу нова наукова дисципліна, дякуючи нагальній потребі з боку інженерно-будівельної техніки, почала розвиватися не тільки у Франції, а й в інших країнах. Подальший розвиток нарисна геометрія отримала в роботах багатьох вчених різних країн.

В Київському політехнічному інституті нарисна геометрія була однією з обов’язкових дисциплін:  «…Студенты Отделений механического, инженерного и химического слушают вместе: Теоретическую механику на І курсе. Начертательную геометрию на І курсе. Сопротивление материалов на ІІ курсе… Примечание. Для химического отделения принята облегченная экзаменная программа по сопротивлению материалов, а также уменьшено число работ по начертательной геометрии и черчению…» [Отчет за 1899 г., с. 36]. З 1901 р. на другому курсі додано графічну статику [Отчет за 1901 г., с. 57].

З першого року діяльності закладу і багато років поспіль предмет викладав І. Г. Рекашев: «…читал лекции по начертательной геометрии… и руководил упражнениями по этому предмету…» [Отчет за 1901 г., с. 14].

Доречі, Ісидор Григорович Рекашев подарував інститутській книгозбірні значну частину власної книжкової колекції та 500 видань з приватної бібліотеки І.І.Рахманінова – профессора Київського університету св. Володимира. Ці книжкові раритети (серед яких багато XVIII - поч. ХІХ ст.) стали окрасою нашого фонду рідкісних і цінних видань.

Саме в цій залі - стародруків і книжкових раритетів -  підготовлено книжкову виставку, присвячену історії розвитку нарисній геометрії. Зрозуміло, що відібрано тільки невелику частину від великого масиву навчальних посібників: курсів лекцій, збірок задач, альбомів з кресленнями тощо. Вся представлена література переважно др. пол. ХІХ – перш. пол. ХХ ст.

 Одним з відомих послідовників Гаспара Монжа був Гвідо Шрайбер (1799-1871) – викладач Політехнікуму в м. Карлсруе. Його книга - «Die projektionslehre : für techniker, mechaniker und bauhandwerker insbefondere für Gewerb und realschulen» (1865 рік видання, німецька мова) є  навчальним посібником для техніків, механіків, будівельників, учнів комерційних і середніх шкіл. Книгу надруковано готичним шрифтом – саме такий шрифт майже до середини ХХ ст. був характерною ознакою німецькомовних наукових і навчальних видань. Сьогодні нам досить важко користуватись такою літературою, але свого часу люди, що вільно володіли готичним письмом, відносились до «окремої касти посвячених» - наукової та університетської еліти, так само як в середньовіччі латинська мова була мовою наукових трактатів та університетських підручників.

Ще одне цікаве видання – книга Луїджі Кремона (1830-1903) «Елементи проективної геометрії» (1882 рік видання, переклад німецькою). Відомий італійський математик викладав в болонському університеті, міланському технічному інституті і згодом обіймав посаду професора і директора римського політехнікуму. Його вважають одним із засновників графічної статики, а італійська математика завдячує активним розвитком національної геометричної школи на багато років вперед. 

На сторінках примірника, що зберігається в нашій бібліотеці, залишились рукописні помітки користувачів минулих років: зроблені олівцем переклади окремих слів та словосполучень з німецької на російську мову.   

Продовжувачем справи Монжа в Політехнічній школі Парижу був Жюль Ла Гурнері – інженер, математик і механік, автор багатотомного трактату з нарисної геометрії «Traité de géométrie descriptive» (1880-1891 рр., французькою мовою). Вчений обіймав посаду професора нарисної геометрії в Політехнічній школи та Консерваторії мистецтв і ремесел Парижу. Гарно збережене видання цієї праці також представлене на нашій виставці.

Ще два німецькомовних видання:  підручник Юліуса Шлотке (1839-1907, директор  Комерційної школи в Гамбурзі) «Lehrbuch der darstellenden Geometrie»,1902 рік видання, І і ІІІ томи) та  навчальний посібник для учнів технічних училищ «Leitfaden der Darstellenden Geometrie für Realschulen und technische Lehranstalten», т.1 «Orthogonale Projectionslehre» (1883 рік видання).

Судячи з печатки на титульних аркушах обох видань, колись вони належали одному з технічних навчальних закладів Німеччини і потрапили до нас в рамках реституції.

З російськомовних видань на виставку відібрані роботи видатних вчених: професора університету св. Володимира М.Ю.Ващенко-Захарченко, професорів петербурзького Інституту шляхів сполучення О.Х.Редера (1809-1872), М.І.Макарова (1826-1904), В.І.Курдюмова (1853-1904).

Валеріан Іванович Курдюмов випустив найбільш повний курс цієї інженерної дисципліни з розробкою всіх розділів і ввійшов в історію як вчений з європейським ім’ям в галузі нарисної геометрії, теорії основи споруд та будівельних матеріалів. Учнями В.І.Курдюмова були Є.О.Патон та С.П.Тимошенко. На нашій виставці представлено декілька робіт видатного вченого:

-       Метод изометрических проекций : с приложением образчика изометрической клетчатки 1885 р.;

-       Курс начертательной геометрии. Отдел 1. Способы образования и геометрические свойства кривых линий и поверхностей. Проекции ортогональные. - Ч. 2. Проекции кривых и поверхностей, 1897 р.

-       Отдел 3. Аксонометрия в прямоугольных и косоугольных проекциях или параллельная перспектива, 1904 р.

В подальший період одним з найвідоміших  вчених був М. О. Ринін (1877-1942) – автор багатьох наукових робіт і навчальних посібників, що стали класичними. Окрім нарисної геометрії, до кола наукових інтересів Миколи Олексійовича  входило повітроплавання, аеродинаміка, авіація і космонавтика. Результатом таких захоплень стала організація 1920 р. в інституті шляхів сполучення факультету повітряних сполучень і Ринін був першим його деканом. Дев’ятитомна праця вченого «Міжпланетні сполучення» отримала  назву «космічної енциклопедії». У нас зберігається збірка задач з нарисної геометрії 1923 р. видання.

Ще одну книгу з цікавою історією пропонуємо нашим читачам: Роберт Гауснер (1863-1948) «Начертательная геометрия. Ч.І Элементы плоских фигур», російське видання серії «Бібліотеки Гешен».  Sammlung Göschen – Бібліотека Гешен добре відома в Німеччині і Росії серія видань науково-популярної і навчальної літератури, що незмінно користувалась великим попитом в учнівської і студентської молоді на початку ХХ ст. Всього російською мовою було видано майже сто книжок з математики, фізики, хімії, природознавчим дисциплінам, геології, машинобудуванню, медицині. Загальна відмінність цих книг: простота і чіткість викладання матеріалу, стислість тексту. Книги «Бібліотеки Гешен» стали незамінними для учнів старших класів середніх шкіл, техніків, студентів, а також для самоосвіти: невеликий формат робив їх особливо доступними за ціною саме для такого кола читачів. Багато книг вийшло другим і третім виданнями.

Прижиттєві видання українських класиків

Українська література проходила складний шлях свого становлення. Але ніякі гоніння, переслідування й заборони писати українською мовою не стали  на заваді. Вона розвивалась і відстоювала свою самобутність й право існувати.

У нашому фонді зберігаються прижиттєві видання видатних українських письменників Івана Нечуй-Левицького, Івана Франка, Василя Стефаника, Степана Руданського, та Панаса Мирного.

Степан Руданський (1834-1873). Поет, перекладач, етнограф. Народився в селі Хомутинцях Вінницького повіту на Поділлі в родині сільського священника. Закінчив Подільську духовну семінарію та Петербурзську медико-хірургічну академію. Захоплювався читанням журналів «Отечественные записки», «Современник», творів Т. Шевченка. Працював міським лікарем в Ялті, а також лікарем у князя Воронцова. Докладав багато зусиль для благоустрою міста Ялти. Був мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської мирової округи. Цікавився археологією, етнографією, відновив розпочаті на Поділлі фольклорні заняття, продовжував поетичну творчість, робив багато перекладів. Помер Степан Руданський у Ялті, похований на Масандрівському кладовищі.

Відомі поетичні твори: «Чи далеко до Києва?», «Скільки душ?», «Вовки», «Жонатий», «Господар хати», «Окуляри», «Чуприна», Добра натура», «Страшний суд», «Сам поїду».

 

Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918), (псевдоніми Нечуй, І. Баштовий, Гр. Гетьманець, О. Криницький, А. Глаголь).  Відомий український письменник, етнограф, фольклорист і педагог. Народився в родині священника в містечку Стеблів Канівського повіту, Київської губернії (нині Черкаська область). Закінчив Київську духовну академію зі званням магістра богослів’я.  Свої перші твори підписував ім’ям Іван Нечуй. Певний час працював учителем гімназії в Седлець. У зв’язку з підвищеною увагою з боку поліції І.С. Левицький був змушений залишити педагогічну діяльність і переїхати до Києва. Написав багато повістей, оповідань, романів.

Відомі твори письменника: романи «Князь Єремія Вишневецький», «Причепа», «Хмари», «Гетьман Іван Виговський», повісті «Дві московки», «Микола Джеря»,  «Запорожці», «Кайдашева сім’я». Всі твори відзначаються яскравістю образів, душевністю та ліризмом оповіді. Письменник дуже переконливо зображав життя українського народу, передавав красу й багатство нашої мови. Помер І.С. Нечуй-Левицький 15 квітня 1918 року. Похований на Байковому кладовищі.

Панас Мирний (1849-1920). Справжнє ім’я – Панас Якович Рудченко. Український прозаїк та драматург. Народився  1849 р. у Миргороді у сім’ї чиновника. Закінчив Гадяцьке повітове училище. Певний час працював у губернській скарбниці. Там він став членом підпільного народницького гуртка «Унія». Перший свій твір – вірш «Україна» (1872 р.) опублікував у журналі «Правда» за підписом Панас Мирний. У цьому журналі також опубліковано його перший прозовий твір-оповідання «Лихий попутав». 1875 р. у Петербурзі почали друкувати твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні», але роботу довелось припинити – вийшов указ, який забороняв видавати книги українською мовою. Роман надрукували в Женеві 1880 р. Сприяв виданню М. Драгоманов – відомий український критик, громадський і культурний діяч.  

Панас Якович Рудченко помер у Полтаві 28 січня 1920 р., похований у Полтаві.  Серед відомих творів письменника: оповідання «Морозенко», повісті «Лихі люди», «Лихо давнє й сьогочасне», романи «Повія», «Хіба ревуть воли, як ясла повні», «Лимерівна».

 

 Іван Якович Франко (1856-1916). Псевдоніми – Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, Віршороб Голопупенко та інші (близько 100 псевдонів). Український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893 р.), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899 р.). почесний доктор Харківського університету (1906 р.).

Народився в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині (нині село Івана Франка Львівської області). Закінчив Дрогобицьку гімназію та філософське відділення Львівського університету. Ще, навчаючись у гімназії, Франко почав писати вірші й друкуватися в журналі «Друг». Він виявляв феноменальні здібності: міг повторити дослівно всю інформацію, яка подавалася викладачами на лекціях. Багато читав творів європейських класиків, культурологічні, філософські праці. Мав власну бібліотеку, яка налічувала близько 500 книг українською та іншими мовами. За участь в студентському гуртку, який підтримував ідеї М. Драгоманова, Івана франка 1877 р. було заарештовано на 9 місяців. Цей арешт не єдиний у житті Франка. Ще двічі за свою письменницьку діяльність він попадав у в’язницю. 

Іван Якович був одним із засновників багатьох журналів: «Громадський друг». «Дзвін», «Молот». З середини  90-х років він видавав журнал «Житє і слово», а з 1898 р. журнал «Літературно-науковий вісник». Помер І.Я. Франко 28 травня 1916 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі.

Основні твори: поетичні збірки «З вершин і низин». «Зів’яле листя», «Мій Ізмагард», поеми «Мойсей», «Іван Вишенський», повісті «Перехресні стежки», «Захар Беркут», казка «Фарбовваний лис», Драма «Украдене щастя».

Василь Семенович Стефаник (1871-1936). Письменник, новеліст, громадський і політичний діяч. Народився в с. Русів, тепер Снятинського району Івано-Франківської області. Навчався у Коломийській гімназії. Брав активну участь у громадському радикальному русі, публікувався у львівському журналі «Народ». За це його було виключено із гімназії, і він був змушений продовжувати навчання у Дрогобичі, де познайомився з Іваном Франком.  Василь Семенович  закінчив медичний факультет Краківського університету. У Кракові друкував свої новели у газеті «Праця» та у львівському журналі «Літературно-науковий вісник». Був знайомий з М. Старицьким, Б. Грінченком, Панасом Мирним, М. Коцюбинським, Г. Хоткевичем, В. Самійленком, Миколою Вороним. У складі урядової делегації Західно-Української Народної Республіки приїжджав до Києва у зв’язку з об’єднанням ЗУНР й УНР. Помер В. Стефаник 1936 р. у селі Русові.

Василь Стефаник був неперевершеним майстром соціально-психологічної новели. Його відомі  твори: «Новина», «Катруся», «Камінний хрест», «Виводили з села», «Синя книжечка», «Лесева фамілія», «Кленові листки», «Мати».

          

 

 

 

 Роботи видатного математика в університетській бібліотеці

«Моя любов – Україна і математика»:

Один із всесвітньовідомих професорів КПІ Михайло Пилипович Кравчук - доктор фізико-математичних наук, професор Київського політехнічного інституту. Вчитель майбутніх авіаконструкторів А. Люльки, С. Корольова і В. Челомея, М. Кравчук  отримав освіту в Київському університеті св. Володимира, був учнем відомого математика Д. О. Граве; знав декілька мов (французьку, німецьку, італійську, польську); підтримував ідею національного відродження (замолоду  відвідував  заходи  в Українському клубі, народному домі на Лук’янівці, де ставив свої вистави М. Старицький, а також був членом  об'єднання «Українська громада» і Наукового товариства  Т. Г. Шевченка у Львові). 

1919 р.  М. Кравчук публікує курс лекцій з геометрії, що прочитав їх в Українському народному університеті. Цього ж року опубліковано перший переклад українською мовою широковідомого підручника з геометрії Кисельова, здійснений М. Кравчуком.  

В Київському політехнічному інституті Кравчук почав викладати з 1921 р., в 1930-1937 рр. очолював кафедру вищої математики. 1924 р. вчений захистив   дисертацію «Про квадратичні форми та лінійні перетворення», за яку 1925 р. отримав звання професора. 1929 р.  Михайла Пилиповича висунуто кандидатом до Всеукраїнської  Академії Наук. Його кандидатуру  підтримало понад ста організацій.  М. П. Кравчука одностайно обрано дійсним членом УАН. Він став наймолодшим академіком (у віці 37 років) і, між іншим, членом комісії математичної термінології при Інституті української наукової мови УАН та співавтором тритомного словника української математичної термінології.       

ЮНЕСКО внесла ім’я Кравчука  до переліку найвизначніших осіб світу. Його вважали одним з найкращих алгебраїстів першої половини ХХ ст. Монографію Кравчука «Застосування способу моментів до розв’язання лінійних диференціальних та інтегральних рівнянь» американський вчений Джон Атанасов використав як основу для створення першого у світі комп’ютера.

М. П. Кравчук – автор понад 180 наукових праць і 10 монографій.  Більшість своїх робіт учений написав українською мовою. Наукові праці стосуються алгебри, математичного аналізу, диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії функцій та інших розділів математики.

Свою роботу  вчений  розглядав як громадську і патріотичну. «Моя любов – Україна і математика» - казав  Михайло Пилипович.  1937 р. М. П. Кравчука звинуватили в націоналізмі та шпигунстві проти радянської влади і засудили до 20 років в’язниці. 1942 р. вчений помер на Колимі.  

1957 р. Михайла Пилиповича Кравчука посмертно реабілітовано «за відсутністю складу злочину», а 1992 р. поновлено в складі членів Академії Наук України.

Подаємо перелік робіт вченого і видань про нього:

1.    Вірченко Н. О.   Нариси з методики викладання вищої математики / Н.О. Вірченко. – К.: Задруга, 2006. – 396 с.

2.    Вірченко Н. О.   Велет української математики / Н. Вірченко. – Київ: [НТУУ "КПІ"], 2014. – 72 с.

3.    Возняк Г. М.   Михайло Кравчук: "Моя любов – Україна і математика" / Г.М. Возняк; Тернопільський осередок Наукового товариства імені Шевченка. - Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2012. – 112 с.

4.    Голгофа академіка Кравчука: зібрання документів / Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти, Інститут фундаментальних досліджень Української наукової асоціації ; [упорядник: М.І. Кратко]. – Луцьк: ВІППО, 2011. – 308 с.

5.    Грузін Д. В.,  Примаченко Я. Л. Кравчук Михайло Пилипович// Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – К.: Наук. думка, 2009. – Т. 5. – С. 277-279. 

6.    Добровольский В. А.   Выдающийся украинский математик Михаил Филиппович Кравчук: (к семидесятилетию со дня рождения): оттиск / В. А. Добровольский. – [Москва], 1968. – 11 с.

7.    Кравчук  М. П.   Вибрані математичні праці / М. Кравчук ; Укр. вільна академія наук США, НАН України. – Київ; Нью-Йорк, 2002. – 791 c.

8.    Кравчук  М. П.  Вибрані праці. Історія і методика математики / М. Кравчук; [упоряд. Н. О. Вірченко, В.О. Гайдей, О.П. Міхно]. – Київ: НТУУ "КПІ", 2014. – 250 c. 

9.    Кравчук  М. П.   Науково-популярні праці / М. П. Кравчук. – Київ: [б. в.], 2000. – 224 с., іл.

10. Кравчук М. П. Про квадратичні форми та лінійні перетворення / М. П. Кравчук; АН УРСР. – Київ: Українська Академія Наук, 1924. – 91 с.

11. Міжнародна наукова конференція імені академіка М. Кравчука (9 ; 2002;   IX Міжнародна наукова конференція імені академіка М. Кравчука, 16-19 травня 2002 р. Київ: Матеріали конф. / Ін-т математики НАН України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Нац. пед. ун-т ім. М. Драгоманова, НТУУ "КПІ". – К.: НТУУ "КПІ", 2002. – 584 с.

12. Міжнародна наукова конференція імені академіка Михайла Кравчука (17: 2016: Київ Сімнадцята міжнародна наукова конференція імені академіка Михайла Кравчука,19-20 травня 2016 р., Київ: матеріали конференції / Ін-т математики НАНУ, Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Нац. пед. ун-т ім. М. Драгоманова; НТУУ "КПІ". – Київ: НТУУ "КПІ", 2016. – 3 т.

13. Михаил Филиппович Кравчук: (к 75-летию со дня рождения): оттиск / Н. А. Вирченко, В. А. Добровольский, Ю. А. Митропольский, А. С. Смогоржевский. – Киев: [б.и.], 1968. – 4 с.

14. Повернутий із забуття: За публікаціями газетних матеріалів журналістів волинських газет про академіка Михайла Кравчука / [Гол.ред. Д. Головенко]. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. – 84 с.

15. Сорока М. О.   Колимська теорема Кравчука: біографічний роман / Микола Сорока. – Київ: Науковий світ, 2010. – 224 с.

16. Урбанский В. М.   Михаил Филиппович Кравчук 1892-1942(?) / В. М. Урбанский; Рос. акад. наук. – М.: Наука, 2002. – 202с.: ил.

17. Шаров І. Ф.   Вчені України. 100 видатних імен / Ігор Шаров. – Київ: АртЕк, 2006. – 481 с.: іл., портр. – с. 187-191.

18. Шмигевський М. В.   Видатні математики / М.В. Шмигевський. – Харків: Основа, 2004. – 176 с.

 

Колекція прижиттєвих видань Морозова М.О.

У фонді зберігається література, присвячена Миколі Олександровичу Морозову (1854-1946), а також – прижиттєві видання його наукових робіт.

Унікальна особистість з непростою долею, універсальний вчений, результати наукових досліджень мають цінність і до сьогодні.

Син російського поміщика та кріпачки Микола Олександрович отримав домашню освіту і навчався в московській гімназії. Захоплювався природничими науками і створив в гімназії таємне «Товариство природознавців». Тоді ж знайомиться з революціонерами-народовольцями і стає одним з них: полишає заняття в гімназії, втрачає зв’язки з сім’єю і присвячує себе революційній роботі. Бере участь в одному із замахів на життя імператора Олександра ІІ. 1881р., разом з іншими революціонерами був осуджений «к "лишению всех прав состояния и ссылке в каторжные работы в рудниках без срока», що за рішенням суду замінили «на пожизненное одиночное заключение».

Отже, спочатку була Петропавлівська в Петербурзі, а потім – Шлісельбурзька фортеця. Майже 25 років Морозов провів у в’язниці у вкрай тяжких умовах. Але саме в ці роки були написані 26 томів наукових робіт – основа його майбутніх книжок. Про цей період вчений висловився так: «Я сидів у Всесвіті».

В період революції 1905 р. Морозова було звільнено по амністії і, у віці 52 років, він починає нове життя.  Наступні 40 років він присвятив науці, написав сотні статей, видав десятки книг з хімії, астрономії, фізики, математики, повітроплаванню, історії, політичної економії, лінгвістики. Відомі також його поетичні збірки та мемуари.  Він багато виступав з публічними лекціями; з 1918 р. був директором Природничо-наукового інституту ім. П. Ф. Лесгафта в Петербурзі; був почесним членом радянської Академії наук.

Більшовики залишили Морозову його родову садибу в с. Борок Ярославської області, де він заснував науковий центр геології вод та обсерваторію, які діють і зараз.

Сучасники називали М. О. Морозова «шлісельбурзьким в’язнем», російським графом Монте-Крісто, «останнім енциклопедистом ХХ сторіччя».

Помер Микола Олександрович у віці 92 років в с. Борок і там, на одній з галявин старовинного парку, і похований. 

Працівники відділу відібрали з бібліотечного фонду наукові роботи М.О.Морозова та біографічні матеріали про нього.

Всі книги вченого є прижиттєвими виданнями. Декілька з них мають дарчі написи автора для бібліотеки Хімічного Гуртка ім. М. І. Коновалова. Автографи датовані березнем 1909 р. Ще одну книгу автор подарував професору КПІ Василю Петровичу Іжевському в квітні 1907 р.

Перелік видань:

1.    Вальден П. И.   Двадцатипятилетие теории электролитической диссоциации и неводные растворы / П. И. Вальден; А. Н. Северцов; Н. Морозов; А. П. Павлов; Н. И. Криштафович. – Москва: б. м., 1910. – 83 с. (245-330).

2.    Внучков Б. С.   Узник Шлиссельбурга: о жизни и деятельности Н. А. Морозова / Б. С. Внучков. – Ярославль: Верх.-Волж. кн. изд-во, 1969. – 183 с.

3.   Итоги науки в теории и практике / под ред. М. М. Ковалевского, Н. Н. Ланге, Николая Морозова, В. М. Шимкевича. – Москва: Изд. Т-ва "Міръ", 1915. – 412 с., 35 л. ил.: ил.

4. Круковская Л.   Н. А. Морозов: очерк жизни и деятельности / Л. Круковская. – Москва: Кн-во К. Ф. Некрасова, 1912. – 96 c.: портр.

5.    Морозов Н.   В поисках философского камня: [рассказ о попытках к превращению металлов] / Николай Морозов. – С.-Петербург: Изд. Т-ва "Общественная польза", 1909. – 304 с.: со 147 рис. и 21 табл.

6.    Морозов Н. А.   Д. И. Менделеев и значение его периодической системы для химии будущего: в двух публичных лекциях. С тремя портретами Д. И. Менделеева и 7 таблицами периодических систем. 1907/ Николай Морозов. – Москва: Типография Т-ва И. Д. Сытина, 1908. – VI, 103 с., VIII л., 3 портр.: 7 л. табл.

7.    Морозов Н. А.   Законы сопротивления упругой среды движущимся телам / Николай Морозов. – С.-Петербург: [Тип. "Т-ва Художественной Печати"], 1908. – 66, [2] с., [15] вкл. табл.

8.    Морозов Н. А.   Звездные песни / Николай Морозов. – Москва: Книгоиздательство "Скорпион", 1910. –- 192 с., портр.

9.    Морозов Н. А.   Звездные песни: [стихи и поэмы] / Н. А. Морозов. – Ярославль: Верх.-Волж. кн. изд-во, 1974. – 128 с.

10. Морозов Н. А.   История возникновения Апокалипсиса: Откровение в грозе и буре Н. Морозов. монография. – М.: Изд-во АОН, 1991. – 304 с.: ил.

11. Морозов Н. А.   Кристаллизационная вода: [оттиск] / Н. Морозов. – [С.-Петербург, 1906]. – 15 с.

12. Морозов Н.   Начала векториальной алгебры в их генезисе из чистой математики / Николай Морозов. – С.-Петербург: Общественная польза, 1909. – 176 с.: ил., 2 л. вкл.

13. Морозов Н. А.   Основы качественного физико-математического анализа и новые физические факторы, обнаруживаемые им в различных явлениях природы / Николай Морозов. – Москва: И. Д. Сытин, 1908. – xii, 402 с.: ил., табл.

14. Морозов Н.   Периодические системы строения вещества: теория образования химических элементов / Николай Морозов. – Москва: Изд. Т-ва И. Д. Сытина, 1907. – XV, 437 с.: 33 л. вкл.

15. Морозов Н. А.   Повести моей жизни: [мемуары]. Н. А. Морозов; АН СССР. – Москва: Изд-во АН СССР, 1947. – 415 с.: фото, портр.

16. Морозов Н. А.   Функция. Наглядное изложение дифференциального и интегрального исчисления и некоторых его приложений к естествознанию и геометрии: руководство к самостоятельному изучению высшего математического анализа / Николай Морозов. – Петербург-Киев: Сотрудник, 1912. – xii, 464 с.: ил.

17. Морозов Н. А.   Почему мы не рассыпаемся? / Н.А. Морозов. –  [Б. м.: б. и., 1880?]. – 18 c.

18. Николай Александрович Морозов ученый-энциклопедист: [сборник статей] / АН СССР, Институт истории естествознания и техники; [отв. ред. Ю. И. Соловьев]. – Москва: Наука, 1982. – 264 с.