Ретроспектива книжкових виставок
«Водопровід. Каналізація. Очищення води. Ретроспектива видань ХІХ –
першої половини ХХ ст.»
В залі рідкісних і цінних
видань підготовлено книжкову виставку, присвячену питанням захисту і збереження
природних ресурсів та навколишнього середовища. На цю, і сьогодні дуже
актуальну тему, в старій частині бібліотечного фонду зібрано досить багато
літератури. Хронологічно видання відносяться
до ХІХ – першої половини ХХ ст. Мови – російська, українська, французька. На
деяких виданнях збереглися печатки різних часів, дарчі написи тощо.
Умовно представлену літературу можна поділити на окремі теми: очищення питної води, стічних вод, водопровід, каналізація. Спробуємо розкрити кожну.
Отже, друга половина ХІХ
ст. відзначилась стрімким розвитком промисловості, міського господарства,
активним використанням водних ресурсів та природних копалин. Людське життя в
містах стало більш комфортним, кількість жителів зростала і перед міською
владою багатьох міст (Києва в тому числі) постали нові завдання: забезпечити
містян водою, світлом, теплом, санітарно-гігієнічними спорудами для відведення
з міста нечистот та сміття. А ще ж промислові відходи… Одна тільки цукрова
галузь в циклі виробництва використовувала багато водних ресурсів, складних
технічних приладів, електричну енергію…
В Києві міська централізована
водопостачальна мережа, газове та електричне освітлення почали функціонувати в
70-х рр., а каналізаційну мережу місто отримало тільки 1894 р. (центральні
райони). Дніпровська вода стала джерелом постачання, звичайно, попередньо
відфільтрована. Київська каналізаційна система з
повним розділенням відводу атмосферних та господарсько-побутових вод була
першою в Росії та однією з перших у Європі.
1895 р. з’явились перші дві
свердловини з артезіанською водою, а 1897 – ще дев’ять. Вони також були
підключені до міської мережі. Користь артезіанських свердловин особливо
проявилась 1908 р., коли через спалах холери в Києві, дніпровську воду
перестали постачати киянам.
Склад і стан
київської води постійно був предметом дослідження київських науковців та
інженерів, серед яких зустрічаються і автори з Київського політехнічного.
Наприклад, однією з перших наукових робіт про хімічний склад поверхневих вод на
території України стали «Материалы по вопросу о колебаниях состава
речной воды: Химическое исследование воды реки Роси 1904-1905 гг.» Федора
Францевича Киркора – магістра фармації, спочатку лаборанта кафедри органічної
хімії (1906-1909), а згодом - викладача якісного хімічного аналізу КПІ.
Взагалі, забруднення річок, їхніх поверхневих вод було досить сильним вже в
ХІХ ст. Особливо брудними стічними водами славились цукрові заводи,
підприємства з переробки вовни, паперові
фабрики. Спеціальна комісія з дослідження стічних вод від цукроварень Київської
губернії поділила підприємства умовно на чотири групи: «1)
сбрасывающие нечистые воды в реки - 32 завода; 2) сбрасывающие их в пруды - 22
завода; 3) использующие для этой цели поля, луга и овраги - 14 заводов; 4)
сбрасывающие нечистоты в болота».
На виставці представлено
декілька робіт, присвячених проблемам стічних вод від цукроварень:
-
«К вопросу об очистке сточных вод
применительно к сахарным заводам», 1902 р. Сергія
Олександровича Реформатського (1860-1934) – видатного хіміка-органіка,
професора Київського університету та КПІ, завідувача кафедри органічної хімії;
-
«Очистка сточных вод сахарных заводов»,
1893
р. Толпигіна М.А.;
-
«Обезвреживание и утилизация сточных
вод сахарных заводов», 1901 р. Васильєва М.К.
Великою проблемою було очищення стічних вод у великих
містах. Ось декілька робіт Ф.Ф. Киркора на цю тему:
- К вопросу о водоснабжении городов и очистке сточных вод: Отчет по заграничной командировке, 1909 р.
- О
самоочищении рек, 1911 р.
- Краткая
история развития вопроса о сточных водах, 1910 р.
- Об очистке
сточных вод на киевских полях орошения, 1908 р.2
- Сточные воды
пивоваренных заводов, их состав и очистка, 1911 р.
Майже всі видання мають на титулі позначку «Из лаборатории Всероссийского
Общества Сахарозаводчиков» і є окремими відбитками з журналу «Вестник сахарной
промышленности». На багатьох стоять дарчі написи – бібліотеці КПІ або В.П.
Іжевському (вченому-металургу, професору КПІ).
Ще одна робота, присвячена очищенню міської води - «Новые
данные по биологической очистке городских, домовых и фабричных сточных вод:
Биологическая очистка промышленных сточных вод в Англии. Биологическая очистка
сточных вод боен»,
1910
р. Автор
книги – Данилов Флегонт Олександрович (1863-1930), російський інженер,
журналіст, революціонер. Випускник Московського вищого технічного училища
багато років присвятив інженерній роботі в міських та земських установах різних
губерній Росії. Вивчав досвід комунальних господарств європейських країн. В
радянські часи викладав у вищих навчальних закладах та на курсах комунальних
працівників. Відомий, як організатор і редактор журналу «Санітарна техніка».
Автор багатьох робіт з питань комунального господарства.
Ще одне видання автора з Київської політехніки - «Очистка городских сточных вод: пособие для студентов, инженеров и городского управления», 1914 р. Навчальний посібник належить перу В’ячеслава Федоровича Іванова (1877-?) – професора КПІ (кафедра будівельного мистецтва, розділ - санітарна техніка), декана Інженерного відділення. Вже в радянські часи книга неодноразово перевидавалась.
На виставці є також і переклади російською мовою книг іноземних авторів: Данбар Уильям Филипс (1863-1922) «Руководитель по вопросам об очистке сточных вод»,1909 р. та Совард Альфред (1856-1949) «Домашние фильтры для очищения воды, их изготовление и уход за ними. С описанием устройства для сбора дождевой воды и способов испытания ее: руководство для мастеров-любителей», 1894 р.
Декілька видань
присвячено будівництву та експлуатації водопроводів:
-
«Краткий очерк усторойства и развития
Киевского Городского Водопровода: С планом водопроводной сети и графиками, изображающими
рост предприятия», 1907 р.;
- «Описание канализационно-водопроводных
сооружений и съемки города Варшавы, исполненных по проекту и под главным
руководством инженера В.Г. Линдлея»,
видане
магістратом Варшави 1911 р.;
- «Описание Киевского Водопровода / составлено техническим
отделом Городского Общественного управления», 1910 р.
Також, тут
представлено чотири роботи інженера-механіка,
гідротехніка, автора декілької проєктів водопроводів в різних містах Россії, керівника
Московського
водопроводу Миколи Петровича Зимина (1849-1909):
-
«Американский способ очищения воды и
различные системы механических фильтров»,
1901
р. Нарис є результатом відрядження у складі великої делегації від Московської
міської думи для вивчення досвіду водопровідних станцій Європи і Америки;
-
«Отчет
по заграничной командировке для ознакомления с городскими водопроводами и
различными способами очищения речных вод, назначаемых для водоснабжения
городов», 1899
р.;
-
«Озонирование
воды как средство для устранения недостатков ее фильтрования при городских
водопроводах: доклад пятому Русскому водопроводному съезду в марте 1901 г. в
Киеве», 1902 р.;
-
«Новые направления в деле очищения
больших количеств воды для городских водоснабжений: доклад VIII Пироговскому съезду врачей», 1902 р.
Розділ виставки про каналізації розпочинає «Краткий
очерк развития канализации г. Киева»
інженера А.А. Абрагамсона. Абрагамсон Артур Адольфович (1854-1924)
народився в Одесі, але багато років жив в Києві. Мав три вищі технічні освіти,
працював на Південно-Західній залізниці. 1900 р. в якості комісара відділу
залізничного транспорту представляв Росію на Всесвітній виставці в Парижі. Став
одним з перших редакторів журналу «Інженер» (1882-1917 рр.).
В Києві видатного інженера пам’ятають і до сьогодні:
він зіграв помітну роль в розвитку залізничної справи, міського транспорту,
архітектури, водопостачання, каналізації, стояв біля витоків організації Київського
яхт-клубу (1887 р.), медичної рятувальної станції (1902 р.) та брав участь у
будівництві Київського фунікулеру (1905 р.); очолював механіко-будівельний
відділ Київського відділення Російського технічного товариства. Також, А. Абрагамсон
- один зі співавторів першого статуту Київського політехнічного інституту і в
бібліотеці зберігається його книга - «Киевский политехнический институт
Императора Александра ІІ. Краткий очерк его возникновения» 1898 р.
Питання обладнання
каналізацій розглянуті в таких роботах:
-
Шамбо А. «Усовершенствованный
самодействующий устранитель нечистот: охранительное свидетельство №25768: новая
дешевая система очистки воздуха и отвода нечистот в городах, заводах, фабриках
и поместьях», 1908
р. В книзі представлений один з найкорисніших винаходів людства, яким і зараз
користуються багато людей в різних країнах. Пристрій сьогодні має назву «шамбо»
- від імені винахідника;
-
«Различные способы удаления нечистот
из населенных мест по отношению к оздоровлению городов», 1875 р. Робота належить
перу Федора Федоровича Ерісмана
(1842-1915) – засновника санітарно-гігієнічної справи в Російській імперії.
Лікар за освітою, Ф. Ерісман викладав медицину у Військово-медичній академії,
очолював кафедру гігієни в Московському університеті, став ініціатором і одним
з організаторів Гігієнічного інституту, добре відомого в різних країнах Європи.
Серед його учнів було багато видатних вітчизняних гігієністів.
Декілька видань на виставці представляють
літературу 20-30-х рр. ХХ ст.:
-
Обухов Е.С. «Аварии канализационных
коллекторов и борьба с ними», 1939 г.;
-
Будников А.Н. «Водопроводно-канализационный
справочник», 1928 г., серия: Инженерно-промышленная библиотека;
-
Войткевич А.Ф. «Хлорирование питьевых
и сточных вод: пособие для санитарных врачей, инженеров и техников», 1931 г. серия:
Вопросы устройства населенных мест и жилищно-санитарного дела;
-
Мюлленбах Г. «Санитарно-технические
установки в промышленных предприятиях: практическое руководство для
хозяйственников, инженеров-производственников и архитекторов», 1927 г.
Логічним здалося подати на виставці і роботи,
присвячені боротьбі з пилом:
-
Джиббс В.Е. «Пыль и ее опасность в
промышленности», 1930 г.;
-
Ватолин Н. «Пыль», 1935 г.;
Унікальним
документом в бібліотечному фонді є оригінал проєкту інженера-будівельника
Виєзжева І.Н. «Канализация г. Кременчуга (с биологической очисткой сточных вод)
и расчетом железо-бетонных сооружений», 1905 р. На всіх сторінках вибито
перфоратором «КПІ». Можливо, це дипломна робота одного зі студентів інституту.
Окрім
згаданих видань, на книжковій виставці є ще багато цікавого: статті в
періодичних виданнях, історичні фотографії, створена руками бібліотекарів
інсталяція…
Завітайте
до бібліотеки, щоб ознайомитись з матеріалами виставки і прослухати цікаву
екскурсію.
Прижиттєві видання українських класиків
Українська література проходила складний шлях свого становлення. Але ніякі гоніння, переслідування й заборони писати українською мовою не стали на заваді. Вона розвивалась і відстоювала свою самобутність й право існувати.
У нашому фонді зберігаються прижиттєві видання видатних українських письменників Івана Нечуй-Левицького, Івана Франка, Василя Стефаника, Степана Руданського, та Панаса Мирного.
Степан Руданський (1834-1873). Поет, перекладач, етнограф. Народився в селі Хомутинцях Вінницького повіту на Поділлі в родині сільського священника. Закінчив Подільську духовну семінарію та Петербурзську медико-хірургічну академію. Захоплювався читанням журналів «Отечественные записки», «Современник», творів Т. Шевченка. Працював міським лікарем в Ялті, а також лікарем у князя Воронцова. Докладав багато зусиль для благоустрою міста Ялти. Був мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської мирової округи. Цікавився археологією, етнографією, відновив розпочаті на Поділлі фольклорні заняття, продовжував поетичну творчість, робив багато перекладів. Помер Степан Руданський у Ялті, похований на Масандрівському кладовищі.
Відомі поетичні твори: «Чи далеко до Києва?», «Скільки душ?», «Вовки», «Жонатий», «Господар хати», «Окуляри», «Чуприна», Добра натура», «Страшний суд», «Сам поїду».
Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918), (псевдоніми Нечуй, І. Баштовий, Гр. Гетьманець, О. Криницький, А. Глаголь). Відомий український письменник, етнограф, фольклорист і педагог. Народився в родині священника в містечку Стеблів Канівського повіту, Київської губернії (нині Черкаська область). Закінчив Київську духовну академію зі званням магістра богослів’я. Свої перші твори підписував ім’ям Іван Нечуй. Певний час працював учителем гімназії в Седлець. У зв’язку з підвищеною увагою з боку поліції І.С. Левицький був змушений залишити педагогічну діяльність і переїхати до Києва. Написав багато повістей, оповідань, романів.
Відомі твори письменника: романи «Князь Єремія Вишневецький», «Причепа», «Хмари», «Гетьман Іван Виговський», повісті «Дві московки», «Микола Джеря», «Запорожці», «Кайдашева сім’я». Всі твори відзначаються яскравістю образів, душевністю та ліризмом оповіді. Письменник дуже переконливо зображав життя українського народу, передавав красу й багатство нашої мови. Помер І.С. Нечуй-Левицький 15 квітня 1918 року. Похований на Байковому кладовищі.
Панас Мирний (1849-1920). Справжнє ім’я – Панас Якович Рудченко. Український прозаїк та драматург. Народився 1849 р. у Миргороді у сім’ї чиновника. Закінчив Гадяцьке повітове училище. Певний час працював у губернській скарбниці. Там він став членом підпільного народницького гуртка «Унія». Перший свій твір – вірш «Україна» (1872 р.) опублікував у журналі «Правда» за підписом Панас Мирний. У цьому журналі також опубліковано його перший прозовий твір-оповідання «Лихий попутав». 1875 р. у Петербурзі почали друкувати твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні», але роботу довелось припинити – вийшов указ, який забороняв видавати книги українською мовою. Роман надрукували в Женеві 1880 р. Сприяв виданню М. Драгоманов – відомий український критик, громадський і культурний діяч.
Панас Якович Рудченко помер у Полтаві 28 січня 1920 р., похований у Полтаві. Серед відомих творів письменника: оповідання «Морозенко», повісті «Лихі люди», «Лихо давнє й сьогочасне», романи «Повія», «Хіба ревуть воли, як ясла повні», «Лимерівна».
Іван Якович Франко (1856-1916). Псевдоніми – Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, Віршороб Голопупенко та інші (близько 100 псевдонів). Український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893 р.), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899 р.). почесний доктор Харківського університету (1906 р.).
Народився в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині (нині село Івана Франка Львівської області). Закінчив Дрогобицьку гімназію та філософське відділення Львівського університету. Ще, навчаючись у гімназії, Франко почав писати вірші й друкуватися в журналі «Друг». Він виявляв феноменальні здібності: міг повторити дослівно всю інформацію, яка подавалася викладачами на лекціях. Багато читав творів європейських класиків, культурологічні, філософські праці. Мав власну бібліотеку, яка налічувала близько 500 книг українською та іншими мовами. За участь в студентському гуртку, який підтримував ідеї М. Драгоманова, Івана франка 1877 р. було заарештовано на 9 місяців. Цей арешт не єдиний у житті Франка. Ще двічі за свою письменницьку діяльність він попадав у в’язницю.
Іван Якович був одним із засновників багатьох журналів: «Громадський друг». «Дзвін», «Молот». З середини 90-х років він видавав журнал «Житє і слово», а з 1898 р. журнал «Літературно-науковий вісник». Помер І.Я. Франко 28 травня 1916 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі.
Основні твори: поетичні збірки «З вершин і низин». «Зів’яле листя», «Мій Ізмагард», поеми «Мойсей», «Іван Вишенський», повісті «Перехресні стежки», «Захар Беркут», казка «Фарбовваний лис», Драма «Украдене щастя».
Василь Семенович Стефаник (1871-1936). Письменник, новеліст, громадський і політичний діяч. Народився в с. Русів, тепер Снятинського району Івано-Франківської області. Навчався у Коломийській гімназії. Брав активну участь у громадському радикальному русі, публікувався у львівському журналі «Народ». За це його було виключено із гімназії, і він був змушений продовжувати навчання у Дрогобичі, де познайомився з Іваном Франком. Василь Семенович закінчив медичний факультет Краківського університету. У Кракові друкував свої новели у газеті «Праця» та у львівському журналі «Літературно-науковий вісник». Був знайомий з М. Старицьким, Б. Грінченком, Панасом Мирним, М. Коцюбинським, Г. Хоткевичем, В. Самійленком, Миколою Вороним. У складі урядової делегації Західно-Української Народної Республіки приїжджав до Києва у зв’язку з об’єднанням ЗУНР й УНР. Помер В. Стефаник 1936 р. у селі Русові.
Василь Стефаник був неперевершеним майстром соціально-психологічної новели. Його відомі твори: «Новина», «Катруся», «Камінний хрест», «Виводили з села», «Синя книжечка», «Лесева фамілія», «Кленові листки», «Мати».
Роботи видатного математика в університетській бібліотеці
«Моя любов – Україна і математика»:
Один із всесвітньовідомих професорів КПІ Михайло Пилипович Кравчук - доктор фізико-математичних наук, професор Київського політехнічного інституту. Вчитель майбутніх авіаконструкторів А. Люльки, С. Корольова і В. Челомея, М. Кравчук отримав освіту в Київському університеті св. Володимира, був учнем відомого математика Д. О. Граве; знав декілька мов (французьку, німецьку, італійську, польську); підтримував ідею національного відродження (замолоду відвідував заходи в Українському клубі, народному домі на Лук’янівці, де ставив свої вистави М. Старицький, а також був членом об'єднання «Українська громада» і Наукового товариства Т. Г. Шевченка у Львові).
1919 р. М. Кравчук публікує курс лекцій з геометрії, що прочитав їх в Українському народному університеті. Цього ж року опубліковано перший переклад українською мовою широковідомого підручника з геометрії Кисельова, здійснений М. Кравчуком.
В Київському політехнічному інституті Кравчук почав викладати з 1921 р., в 1930-1937 рр. очолював кафедру вищої математики. 1924 р. вчений захистив дисертацію «Про квадратичні форми та лінійні перетворення», за яку 1925 р. отримав звання професора. 1929 р. Михайла Пилиповича висунуто кандидатом до Всеукраїнської Академії Наук. Його кандидатуру підтримало понад ста організацій. М. П. Кравчука одностайно обрано дійсним членом УАН. Він став наймолодшим академіком (у віці 37 років) і, між іншим, членом комісії математичної термінології при Інституті української наукової мови УАН та співавтором тритомного словника української математичної термінології.
ЮНЕСКО внесла ім’я Кравчука до переліку найвизначніших осіб світу. Його вважали одним з найкращих алгебраїстів першої половини ХХ ст. Монографію Кравчука «Застосування способу моментів до розв’язання лінійних диференціальних та інтегральних рівнянь» американський вчений Джон Атанасов використав як основу для створення першого у світі комп’ютера.
М. П. Кравчук – автор понад 180 наукових праць і 10 монографій. Більшість своїх робіт учений написав українською мовою. Наукові праці стосуються алгебри, математичного аналізу, диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії функцій та інших розділів математики.
Свою роботу вчений розглядав як громадську і патріотичну. «Моя любов – Україна і математика» - казав Михайло Пилипович. 1937 р. М. П. Кравчука звинуватили в націоналізмі та шпигунстві проти радянської влади і засудили до 20 років в’язниці. 1942 р. вчений помер на Колимі.
1957 р. Михайла Пилиповича Кравчука посмертно реабілітовано «за відсутністю складу злочину», а 1992 р. поновлено в складі членів Академії Наук України.
Подаємо перелік робіт вченого і видань про нього:
1. Вірченко Н. О. Нариси з методики викладання вищої математики / Н.О. Вірченко. – К.: Задруга, 2006. – 396 с.
2. Вірченко Н. О. Велет української математики / Н. Вірченко. – Київ: [НТУУ "КПІ"], 2014. – 72 с.
3. Возняк Г. М. Михайло Кравчук: "Моя любов – Україна і математика" / Г.М. Возняк; Тернопільський осередок Наукового товариства імені Шевченка. - Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2012. – 112 с.
4. Голгофа академіка Кравчука: зібрання документів / Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти, Інститут фундаментальних досліджень Української наукової асоціації ; [упорядник: М.І. Кратко]. – Луцьк: ВІППО, 2011. – 308 с.
5. Грузін Д. В., Примаченко Я. Л. Кравчук Михайло Пилипович// Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – К.: Наук. думка, 2009. – Т. 5. – С. 277-279.
6. Добровольский В. А. Выдающийся украинский математик Михаил Филиппович Кравчук: (к семидесятилетию со дня рождения): оттиск / В. А. Добровольский. – [Москва], 1968. – 11 с.
7. Кравчук М. П. Вибрані математичні праці / М. Кравчук ; Укр. вільна академія наук США, НАН України. – Київ; Нью-Йорк, 2002. – 791 c.
8. Кравчук М. П. Вибрані праці. Історія і методика математики / М. Кравчук; [упоряд. Н. О. Вірченко, В.О. Гайдей, О.П. Міхно]. – Київ: НТУУ "КПІ", 2014. – 250 c.
9. Кравчук М. П. Науково-популярні праці / М. П. Кравчук. – Київ: [б. в.], 2000. – 224 с., іл.
10. Кравчук М. П. Про квадратичні форми та лінійні перетворення / М. П. Кравчук; АН УРСР. – Київ: Українська Академія Наук, 1924. – 91 с.
11. Міжнародна наукова конференція імені академіка М. Кравчука (9 ; 2002; IX Міжнародна наукова конференція імені академіка М. Кравчука, 16-19 травня 2002 р. Київ: Матеріали конф. / Ін-т математики НАН України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Нац. пед. ун-т ім. М. Драгоманова, НТУУ "КПІ". – К.: НТУУ "КПІ", 2002. – 584 с.
12. Міжнародна наукова конференція імені академіка Михайла Кравчука (17: 2016: Київ Сімнадцята міжнародна наукова конференція імені академіка Михайла Кравчука,19-20 травня 2016 р., Київ: матеріали конференції / Ін-т математики НАНУ, Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Нац. пед. ун-т ім. М. Драгоманова; НТУУ "КПІ". – Київ: НТУУ "КПІ", 2016. – 3 т.
13. Михаил Филиппович Кравчук: (к 75-летию со дня рождения): оттиск / Н. А. Вирченко, В. А. Добровольский, Ю. А. Митропольский, А. С. Смогоржевский. – Киев: [б.и.], 1968. – 4 с.
14. Повернутий із забуття: За публікаціями газетних матеріалів журналістів волинських газет про академіка Михайла Кравчука / [Гол.ред. Д. Головенко]. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008. – 84 с.
15. Сорока М. О. Колимська теорема Кравчука: біографічний роман / Микола Сорока. – Київ: Науковий світ, 2010. – 224 с.
16. Урбанский В. М. Михаил Филиппович Кравчук 1892-1942(?) / В. М. Урбанский; Рос. акад. наук. – М.: Наука, 2002. – 202с.: ил.
17. Шаров І. Ф. Вчені України. 100 видатних імен / Ігор Шаров. – Київ: АртЕк, 2006. – 481 с.: іл., портр. – с. 187-191.
18. Шмигевський М. В. Видатні математики / М.В. Шмигевський. – Харків: Основа, 2004. – 176 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар