Історія бібліотеки
У
вересні 2020 виповнилось сорок років від дня відкриття нової науково-технічної
бібліотеки КПІ. У відділі рідкісних і цінних документів зберігаються матеріали,
які стосуються не тільки будівництва нової споруди бібліотеки, а й розбудови
Інституту.
У 1971 р. Київський політехнічний інститут
очолив Григорій Іванович Денисенко, відомий як талановитий організатор у
будівництві великих навчально-наукових вузівських комплексів. Вже як ректор КПІ
професор Г.І. Денисенко продовжив свою діяльність будівничого в одному з
найбільших вищих навчальних закладів України. 18 серпня 1971 р., на третій день після
призначення ректор приймає рішення про будівництво нової бібліотеки.
Архівні
документи свідчать, що здійснення плану зведення нового бібліотечного
приміщення розпочалося з рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 6 серпня 1970 р. про дозвіл КПІ на
будівництво навчально-лабораторного корпусу, науково-дослідної лабораторії та
студентської бібліотеки.
Ділянка,
що була відведена для будівництва, розташовувалась в центральній частині
основної території університету і була оточена Головним, Хімічним та
лабораторним корпусом № 2. Тут були розміщені механічні майстерні кафедри
технології машинобудування та інструментального виробництва, лабораторія
промислової теплотехніки і креогенна станція, спортивний манеж та виробничі
майстерні (колишні приміщення заводу ім. І. Лепсе). Всі згадані споруди були
тимчасовими або в аварійному стані і підлягали знесенню.
Вже
1972 р. заступник міністра вищої і середньої освіти УРСР затверджує завдання на
проектування НТБ КПІ за індивідуальним проєктом по Брест-литовському проспекту,
39 на 2 млн. томів та 1500 місць в читальних залах. Проектування потрібно було
виконати в два етапи: створення технічного проєкту (1973 р.) і саме будівництво
(початок - 1974 р.).
Автором
проєкту став архітектор В.С. Тисейко, а керівником – В.І. Лиховодов.
Події, які розгортались на початку будівництва, в своїх нотатках яскраво висвітлив завідувач відділу бібліотеки В.М. Дзигун. Протягом періоду будівництва він фіксував всі факти на невеличких бібліотечних картках. Приведемо деякі із записів (мовою оригіналу): «5.05.1976. Среда 13.45-13.55 Светлооблачно. В парке по-весеннему свежо, поют соловьи. На стройке работа «кипит». В котловане устанавливаются блоки с углублениями установки железобетонных столбов. Форма фундамента вырисовывается. На месте, где будет воздвигнут общетехнический факультет, драглайн выбирает грунт»; «1/ХI 76 Понедельник 13.30-13.45 Пасмурно, ветер западный. На стройке работы идут полным ходом. Уже сделаны первые перекрытия. В стороне фасада и со стороны Брест-литовского шоссе. Работают два крана. На перекрытиях идет кладка кирпича...»; «2.III.1977 Вторник 13.40-13.55 Светлооблачно, мороз, но чувствуется дыхание весны. Три могучих крана-богатыря высоко подняли стрелы-руки, которые соприкасаются с руками рабочих-каменщиков, которые ведут кирпичную кладку. Гордо поднимаются ввысь стены книгохранилища: вместе с цокольным - уже поднимается четвертый этаж. Со стороны ул. Политехнической идет основная кладка кирпича. Лестничные пролеты уже поднимаются до второго этажа. Радуйся, тов. Библиотекарь!».
Частина ІІ
З 1977 р. розпочався оздоблювальний процес. Трест Київміськбуду № 2, який будує студентську бібліотеку, розпочинає оздоблювальні роботи. Для обробки фасадів будівлі використовують каміння Білогорського родовища Хмельницької області. Згідно проєкту було передбачено використання плит черепашника і травертину. Останній надходив з Нахічеванського комбінату будівельних матеріалів (Азербайджан). На об’єкті необхідно було виконати і великий обсяг робіт з використанням мармурових і гранітних плит. В зв’язку з тим, що на території України відсутні природні родовища мармура, ректорат КПІ (особисто проректор А. Каменський) звертається до директора об’єднання «Росмраморгранит», виробниче об’єднання «Мрамор» м. Челябінська, до директора Коелганського мармурового рудоуправління, в Газганське кар’єроуправління Узбекської РСР з проханням відвантажити мармур Біличанському ЄДКЗ, який здійснював розпил блоків на плити.
Не
все відбувалося просто – були й відмови. Ось цитати з деяких документів (мовою
оригіналу): «Учитывая, что естественные отделочные материалы отпускаются строго
по фондам на особо важные объекты республики и строительство объектов
Олимпиады-80 г. Москвы, комбинат не может обеспечить Вашу потребность. Однако,
принимая во внимание Вашу просьбу и учитывая острую необходимость, комбинат
может изыскать возможность отгрузки травертиновых блоков при условии взаимной
помощи. В данное время комбинату необходим автопогрузчик...» (з Азербайджану);
«Ввиду отсутствия свободных ресурсов, поставка в Ваш адрес мраморных блоков
Газганского месторождения не представляется возможной. Одновременно сообщаем,
воизбежание нарушения фондовой дисциплины, Минпромстройматериалов Узб. ССР
может изыскать возможность отгрузки мраморных блоков... в обмен на гранитные
блоки Емельяновского и Акчинского месторождений УССР. Количество поставки по
договоренности». Отже, як і завжди, рятує бартер і дружні відносини, завдяки
яким оздоблення бібліотеки до сьогоднішнього дня відповідає проєкту і
залишається вишуканою пам’яткою архітектури.
На
жаль, пішла з життя людина, що була незамінна, коли справа торкалась питань
доставки оздоблювальних матеріалів для нової бібліотеки – Деменко Ніна Данилівна. Зберіглася чернетка
службової записки Дригайла В.Г. (на той час заступника директора бібліотеки)
проректору КПІ Бяліку О.М. Мова оригіналу: «Прошу Вас включить в план
командировок на май 1978 г. сроком на 16 дней главного библиотекаря Деменко
Нину Даниловну в Москву - производственное объединение Росмраморгранит,
Коелганское мраморное рудоуправление Челябинской области, Газганский
камнеобрабатывающий комбинат Узбекской ССР, в Баку - министерство промстройматериалов,
Нахичевань - комбинат строительных материалов... с целью заказа отделочных
материалов для нового здания библиотеки института...». При вирішенні
різноманітних питань, пов’язаних з постачанням будівельних матеріалів для
потреб бібліотеки, іноді надходили відповіді не на офіційну адресу КПІ, а на
домашню адресу Н.Д. Деменко, про що свідчать збережені бланки телеграм.
Цікавим історичним фактом є створення
спеціальних груп для сприяння будівництву бібліотеки із самих бібліотекарів.
Вони виконували різноманітні завдання, що прискорювали закінчення будівництва.
Дехто і сьогодні працює в бібліотеці: Валентина Миколаївна Купченко (Покотило),
Зоя Дмитрівна Бурмай (Стерехова), Юлія Олександрівна Кравченко…
Частина ІІІ
Бібліотеку було задумано, як синтез книги,
архітектури, мистецтв і нових технологій.
1980 рік… Паралельно із зовнішнім
оздобленням розпочалися інтер’єрні роботи:
- укладено
договір з Київським творчо-виробничим об’єднанням «Художник» для виконання
робіт з мистецько-декоративного оформлення інтер’єрів;
- підписано договір з організацією «Ліфтмонтаж»,
розпочинається встановлення так званого «Суханівського» підйомника для доставки
книг з різних поверхів бібліотеки до місця видачі читачам. Для цього потрібно
було огородити спеціальні шахти;
- до
18.02.1980 р. необхідно було вирішити питання доставки склопакетів з м.
Костянтинівка Донецької області;
- протягом
лютого-квітня завершити комплектування полицями книгосховища на першому і
другому поверхах бібліотеки (вищі поверхи вже оснащенні полицями);
- почалося
покриття поручнів сходів нової будівлі вініліс шкірою.
В березні у позапланові відрядження
відбули бібліотекарі Н.Д. Деменко в м. Кишинів (для придбання люверса) та Є.Л.
Мочалова до Риги (для придбання металевих літер).
У 1979-1980 рр. чотири холи бібліотеки розписав художник-монументаліст В.І. Пасивенко, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка. «Людина і природа» - така загальна тема розписів. Кожне з чотирьох живописних панно має свою назву: Людина і вогонь (1 поверх), Людина і вода (2 поверх), Людина і земля (3 поверх), Людина і космос (4 поверх). Лейтмотивом стала думка про гармонію взаємовідносин людини з природою.
Триває робота з перевезення фондів. Вже
зайняв своє місце фонд науково-технічної літератури, художньої літератури…
Настала черга відділу періодичних видань. В перервах між розвантаженням
контейнерів, бібліотекарі із зацікавленням спостерігають за створенням панно
«Людина і земля». Саме з цим сюжетом трапився курйозний випадок. У первісному
варіанті роботи, у лівій частині панно було зображення хлопця і дівчини, які
відпочивають на траві і замріяно
спостерігають за хмарами. Але пильне око партгрупорга О.І. Курганкіної
(легендарної особи для нашої бібліотеки) побачило в цьому аморальність (!).
Зчинився скандал і автору довелося замалювати дівчину і залишити тільки одного
парубка. Такі були часи…
Ще один цікавий факт: керівництво КПІ
уклало договір з Ботанічним садом ім. академіка О.В. Фоміна на озеленення
приміщень бібліотеки. Детальні креслення і плани із запропонованими варіантами
оздоблення рослинами збереглися в бібліотеці.
Не дивлячись на вже зроблене, до початку
нового навчального року, протягом весни і літа необхідно було виконати ще досить
великий обсяг робіт: відчистити граніт від цементного розчину по всій будівлі,
забезпечити всі приміщення лампами денного світла та якісно натерти паркетну
підлогу, розташувати меблі (столи, стільці), встановити виставкові вітрини,
стелажі, прикріпити карнизи і розвісити штори, організувати чітку і зрозумілу
навігацію бібліотекою, встановити дзеркала та сушарки в санітарних кімнатах.
Крім цього, закупити копіювальну машину «Canon-5500»,
телетайпи для замовлення літератури, апарати для перегляду мікрофішів тощо. Про
всі ці роботи нам розповідають сторінки архівних документів…
До відкриття нової унікальної бібліотеки
були виготовлені пам’ятні значки для вручення членам делегацій та почесним
гостям бібліотеки.
Приємно відзначити, що у дні святкування 100-річного ювілею Інституту – 18 вересня 1998 р., відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки Г.І. Денисенку на фасаді приміщення бібліотеки, ім’я якого тепер носить університетська книгозбірня. Григорій Іванович Денисенко був не тільки видатним вченим, талановитим педагогом, а й людиною, яка любила бібліотеку і з великою повагою ставилась до її колективу. Бібліотекарі і сьогодні з вдячністю згадують ректора і бережуть пам’ять про нього.
З життя бібліографів середини 80-х минулого сторіччя
Автор - вчений секретар НТБ
Барабаш Світлана
Що відчуває Дівчина 20-ти років отримуючи пропозицію працювати в елітному
підрозділі топової бібліотеки найвідомішого політехнічного інституту країни?
Місце куди мріє потрапити кожний випускник її культурного вишу, куди беруть
тільки найкращих, а саме - володарів червоних дипломів, старост і
комсомольських(!) активістів, з бездоганною репутацією, чистою автобіографією і
амбітними планами на життя. Запевняю, Дівчина відчуває як у неї починають рости
Крила. А якщо до того, Дівчина отримує ще одну особисту пропозицію від
смаглявого хлопця з вишневими очима, від якої вона не відмовиться і ніколи
потім не пожалкує, тоді ці її Крила стрімко піднімають і несуть в нове життя,
де закінчується епоха радянських ілюзій і починається епоха пошуку нових але
вічних цінностей...
Приблизно так, я б почала писати особисті спогади про старт своєї
бібліографічної кар'єри в КПІ в середині попсових 80-х. І це було б з
ностальгічною сльозою, персоніфіковано і мабуть не зовсім правильно. Тому
спробую писати фактами.
Коли нове приміщення бібліотеки КПІ було повністю введено в експлуатацію, розписані холи і перевезені фонди, була повністю змінена структура і стара концепція бібліотеки. На той час вона стала інноваційною і ефективною в підсумку. Тодішній директор бібліотеки Ворона Луїза Василівна, була добре відомою людиною в Київській Політехніці та у фаховому бібліотечному світі загалом, колоритною і сміливою у своїх проявах. Дівчинка з маленького селища на сході України після закінчення Київського культ-освітнього училища почала бібліотекарем в районному центрі. Потім був Київський філіал Харківського державного бібліотечного інституту, кар’єра від бібліотекаря до директора, очолила бібліотеку КПІ у 32 роки в 1967-му. З її керівництвом пов’язані доленосні зміни - переглянуто штати і починаючи з 1981 року з бібліотечного факультету Київського державного інституту культури планово розпочато набір на роботу випускників-відмінників. Персонально відповідав за це заступник директора з наукової роботи Василь Герасимович Дригайло, наш «хрещений батько» і згодом директор.
Попередньо придивившись до практикантів, 8-9 щасливчиків щорічно
отримували офіційне запрошення на роботу. Перед посвятою в бібліотекарі, їх
випробовували на абонементі навчальної літератури, «десантували» у відділ
обробки, давали термінові і непрості завдання в різних «гарячих точках»
«зразкового підрозділу вузу» - офіційне звання, яке щорічно бібліотека
підтверджувала протягом багатьох років. За підсумками змагання серед служб КПІ
у 1985 році бібліотека зайняла перше місце, стала переможцем у конкурсі серед
вузівських бібліотек міста (зберігаю тодішню лексику умисно). Старший
бібліотекар Олена Статкевич спочатку на районному, а потім і на міському
конкурсі «Кращий за професією» зайняла перше місце. Такі речі дуже мотивували
багатьох.
Згодом новачків розподіляли по відділам, де була необхідність в кадрах і
треба було мати неабияке щастя потрапити удвох разом з кращою подругою до
відділу довідково-бібліографічної та інформаційної роботи, де працювали
справжні зірки. І тут мені пощастило. Відділ очолювала Іжевська Марія Антонівна
– один з кращих представників Харківської бібліотечної школи, інтелігентна і
освічена людина, визнаний наставник і вимогливий керівник. Її опоненткою і
неперевершеною енциклопедисткою завжди була головний бібліограф Золотоног Лілія
Іванівна. Ці дві поважні леді 50+, з вишуканими манерами і погано прихованою
конкуренцією між собою, були справжніми бібліографічними «акулами»,
авторитетними фахівцями і мали сильний вплив на формування нашої професійної
свідомості. Весь КПІ добре знав обох, із задоволенням і користю відвідував
персонально кожну на їх чергуваннях, завжди тепло вітав особисто з святами.
Відділ складався з трьох секторів де працювало 12 людей. Далі трошки
технологічної лексики. Сектор довідково-бібліографічної роботи, куди входила
група планової бібліографії, формував ДБА, виконував усні та письмові довідки,
надавав бібліографічні консультації читачам під час чергувань у залі
інформаційних видань. Сектор готував бібліографічні покажчики на допомогу навчально-виховному
процесу і науково-пошуковій роботі інституту, організовував книжкові виставки,
вів картотеки «Історія КПІ» і «Праці викладачів КПІ».
Другий сектор інформаційної роботи розповсюджував індивідуально інформацію
серед керівництва та співробітників КПІ, складався з кількох окремих груп.
Організовував і проводив Дні інформації, Дні факультетів, Дні кафедр, Дні
дипломників. Проводив заняття і семінари з інформаторами кафедр і структурних
підрозділів інституту. В секторі функціонували групи довідкової роботи з
соціально-економічних дисциплін. Співробітники цієї групи вели тематичну
картотеку, чергували в залах соціально-економічної літератури і надавали
допомогу читачам у підборі літератури. Група інформаційного забезпечення НДР
структурних підрозділів університету підтримувала постійний двосторонній
зв’язок з більшістю кафедр інституту, що було корисно для комплектування
фондів.
Ще одна група з проблем вищої школи вела картотеку, фонд і постійно діючу
виставку видань про досвід роботи вищих закладів України і зарубіжних країн,
надавала сигнальну інформацію в системі диференційного обслуговування
керівництва інституту.
Третій сектор пропаганди (було таке слово!) бібліотечно-бібліографічних
знань використовував в своїй роботі всі її форми. Але найбільше уваги
приділялось читанню лекцій і проведенню практичних занять з курсу «Основи
інформатики, бібліотекознавства і бібліографії» для студентів перших і третіх
курсів усіх факультетів університету. Курс будувався на основі методичних
рекомендацій, підготовлених сектором, читався в аудиторіях на факультетах,
супроводжувався екскурсіями до бібліотеки, з нього починалася майбутня
комунікація студент+бібліотека. До речі, актуальна практика і сьогодні. Була
розроблена пам’ятка читача, буклет про бібліотеку. Нагадаю, що ера була
докомп’ютерна і усі ці документи готувалися на друкарських машинках Оптіма М12
і Ятрань.
Загалом були дуже популярними тематичні книжкові виставки, виставки нових
надходжень, які готував відділ один раз на два тижні.
Фахівці-бібліографи надавали допомогу викладачам і працівникам КПІ з
індексації наукових праць за УДК(150-200 на рік), а також щорічно 10-12
письмових бібліографічних довідок для дослідників. Письмові довідки мали вигляд
машинописного тесту обсягом 15-30 сторінок, форматом А4 під копірувальний папір
у двох екземплярах – один для замовника+один для архіву бібліотеки. В більшості
випадків це були списки рекомендованої літератури, огляди. Зараз ми б назвали
це умовно аналітикою.
Під час чергувань щорічно надавалось від 4000 до 5000 усних довідок, в тому
числі тематичних, фактографічних, адресно-бібліографічних, уточнюючих
бібліографічні дані. Цифри вірогідні, адже приписів в той час не
спостерігалось, занадто суворою була система контролю. Перевірки практикувались
на різних рівнях і питання особистого сумління в цій бібліотеці витримувалось.
Звичайно, що команда відділу постійно поновлювалася, вимоги до бібліографів
були дуже серйозні, тому певна «позитивна динаміка» спостерігалася. Люди, які
виходили з відділу бібліографії робили успішну кар’єру в професії. Багато з них
серед нас, дехто став керівником, головним фахівцем, заступниками директора,
вченими секретарями, хтось завідувачем інших бібліотек. Декого серед нас вже не
вистачає.
І тут я поставлю крапку, бо задум був дуже простим - що в середині попсових
80-х чекало на Дівчину у відділі бібліографії, а були ж ще 90-ті, нульові і всі
наступні)).
Спогади про навчальний
Автор - Безрукова Тамара Василівна,
завідувач відділу книгозберігання
Моє знайомство з бібліотекою КПІ відбулося в останні
дні серпня 1982 року. Я тільки закінчила школу, не пройшла за конкурсом до вишу
і пішла найматися на роботу. Перше враження від будівлі було неабияким. Ззовні
- звичайна споруда, великі вікна читальних залів, вузенькі «бійниці»
книгосховищ, на вигляд поверхів 4-5, не більше. Але заходиш всередину і вау
!!!!!!!!!!! Здалося, поки ти переступала поріг, будівля виросла! Прозора стеля
десь там, високо-далеко. Гвинтові сходи нависають над внутрішнім колодязем. І
всюди люди, галасливий натовп снує по поверхах, ніхто не говорить тихо. Моє
уявлення про бібліотеку як тихе, затишне місце було зламано вщент! В приймальні
не довго думали, до якого відділу мене оформити. «Підеш в навчальний», - сказав
Василь Герасимович Дригайло, на той час заступник директора бібліотеки.
Так я потрапила до
відділу зберігання навчальної літератури, на абонемент. Хто б міг тоді подумати,
що це буде моїм єдиним місцем роботи на довгі роки. Абонемент – місце, де читач
отримує літературу, яку можна взяти додому. І в ті часи , і досі це місце
називається між працівниками просто ВИДАЧА. «Ти де?» - «На видачі». «Куди
піднести?» - «На видачу». Як я дізналася пізніше, відділ навчальної літератури
складався з двох абонементів і чотирьох читальних залів. На кожному абонементі
обслуговувалися студенти приблизно 8 факультетів. Активний книжковий фонд
розміщувався у двох книгосховищах. І при виконанні замовлень доводилося
обходити обидва сховища, щоб підібрати потрібну літературу.
Робота захопила і закрутила просто з півоберта. На мене обрушився вал
інформації, яку я повинна була вивчити і освоїти в найближчий час: треба було
знати розташування читацьких формулярів і пошук їх по читацьким квиткам, знайти
потрібну студенту книгу, правильно видати її, правильно прийняти повернутий
користувачем документ, без помилок розставити літературу у відповідних розділах
книгосховища. До чого такий поспіх, спитаєте ви? Відповідь очевидна – через три
дні розпочинався навчальний рік. Що таке початок навчального року на
абонементах навчального відділу в ті роки? Армагеддон, екшн і квест одночасно!
95% студентів (не менше!) приходили за підручниками і посібниками у перші дні
семестру. Черги вишукувалися від абонементу до сходів. Стояв такий галас, що почути
читача було важко. Першокурсники зазвичай отримували вже готові комплекти
підручників, але потім приходили добирати потрібне ще не один раз. Пошук
літератури ускладнювався тим, що студенти не вважали за потрібне звертатися до
каталогу. Ми всі підбирали документи на замовлення користувачів по пам’яті і
інтуїції. Курс віщої математики очевидно буде стояти в розділі «Математика».
Але якщо не розумієш по назві, де шукати, запитай колег. Колеги теж ніколи не
чули про таку книгу? Студенту доведеться сходити в каталог і виписати індекс
УДК і авторський знак – координати документу у фонді. Пригадуючи свій перший
місяць роботи, я з вдячністю думаю про колектив, в якому опинилась. Допомагав
кожен. Навчити «новеньку» всім тонкощам роботи не просто, це подвійне навантаження
на досвідченого працівника. Але ніхто не відмахувався. Адже геть усі
бібліотекари абонементів пройшли шлях інтенсивного навчання премудростям роботи
в навчальному відділі, всі колись були «новенькими».
Була така практика: в серпні кожного року до бібліотеки на роботу приходили
випускники бібліотечного факультету Київського державного інституту культури
імені О.Є. Корнійчука. Рік від року кількість їх варіювалася від двох до десяти
(а може і більше) осіб. Навчальний ставав для них першим відділом, де вони
починали свій професійний шлях. Так ми першими знайомилися і зав’язували дружні
стосунки з новими співробітниками бібліотеки. Світлана Барабаш (сьогодні -
вчений секретар бібліотеки) згадує своє перше враження від роботи абонементу
навчального відділу у вересні 1984 р. як мурашник: всі швидко рухаються,
зупинитися не можна – за віконечком видачі багато студентів, стоси книжок,
галас.. Але всі процеси злагоджені, відточені, в книгосховищі панують
доброзичливі відносини, посмішки, гарний настрій. Було видно, що бібліотекарі
абонементів відділу згуртовані в єдину команду, взаємодопомога між працівницями
була нормою. На початку навчального року мало хто зі студентів ходив до
бібліотеки тільки за однією книгою. Зазвичай приносили списки потрібної
літератури на декількох листочках, де були зазначені предмети і література до
них. Ми ці листки (списки) називали простирадлами. Підходиш до бувалої
працівниці з таким «простирадлом» про допомогу, вона швиденько проставить УДК
(координата розташування документу на полиці) навпроти кожного пункту і ти вже
йдеш шукати. Важливо було швидко засвоїти систему розстановки літератури у
книгосховищі. І звісно досконало знати алфавіт. Пошук потрібної книги
полегшувався тим, що переважна кількість підручників мали велику кількість
примірників. Тричі підійдеш за однією і тією ж книгою до стелажа і запам’ятаєш
її назавжди. Дуже часто на початку семестру студенти приходили за підручниками
групами по 8 – 12 осіб. Якщо кожному з них потрібно було десь по 10 різних
посібників, то загальна кількість замовлення складала 80 – 120 книг. Ми брали
когось з хлопців цієї групи допомагати носити книги. Для того, хто вперше
потрапляв до книгосховища, це було немов відкриття всесвіту: довжелезний
простір, щільно заповнений книжками, що має складну систему розміщення
(розстановки) літератури. Питання «Як ви тут орієнтуєтеся?», «Ви що, все тут
знаєте на пам’ять?» і «То ви шукаєте ще й не на одному поверсі?» були
традиційними. Хочеться окремо згадати, на чому нам приносили списки літератури:
в ідеалі листочок з зошиту, але були і талон на автобус, пачка цигарок,
обгортка від шоколадки. Вишенькою на тортику було, коли студент підходив до
віконечка видачі і починав зачитувати свій список потрібної літератури на
пам’ять. Ми уважно його вислуховували і просили все це викласти на папері:
завантажувати його замовлення собі у мізки не хотів ніхто. Згодом в недалекому
минулому список потрібної літератури студенти вбивали в мобільний телефон і
протягували нам – шукайте!
У 80-і рр. життя в КПІ вирувало на повну! Пари розпочиналися о 8.30 для
стаціонару, а закінчувалися після 22.00 для студентів вечірніх факультетів. І
Бібліотеці треба було відповідати умовам такого навчання: абонементи працювали
до 21.00, а читальні зали до 22.00. І повірте, читачі були завжди, на абонемент
бігли до останньої хвилини, в читалках сиділи, поки не оголосять, що бібліотека
зачиняється. Якось в один рік в вестибюлі повісили великі щити, на яких читачам
запропонували залишити свої відгуки і побажання щодо роботи бібліотеки. Там
було багато різних зауважень, слушних і безглуздих, радикальних і божевільних.
Так от найпоширенішим бажанням було, щоб бібліотека працювала цілодобово!
Поширеною практикою серед наших читачів було звертатися до бібліотекарки
абонементу напряму, минаючи каталог, з проханням підібрати літературу за
заданою темою. І якщо назва теми збігалася з назвами підручників, замовлення
виконувалося доволі швидко: всі напам'ять знали таку літературу. Ми добре
орієнтувалися, який підручник є основним на курсі, а який допоміжним, знали,
який том, наприклад, курсу фізики, потрібен в першому семестрі, а який в
другому, за яким посібником вивчають англійську на певному факультеті і так далі.
Вивчаючи книжковий фонд і вдосконалюючи ці знання на студентських замовленнях,
ми мимоволі ставали мобільною пошуковою системою. Доволі часто читачі
запитували, який факультет КПІ закінчила та чи інша бібліотекарка. І коли у
відповідь чули "Київський інститут культури", дуже дивувалися, що на
бібліотекаря взагалі десь навчають. Кожного року у червні відбувається масове
повернення літератури до бібліотеки. Книг здають багато. Все, що студенти
отримали протягом навчального року, вони повертають, як правило, за один раз.
І, трапляється, в них залишаються особисті речі користувачів. Наприкінці 80-х
студент звернувся на абонемент навчальної літератури про допомогу знайти
паспорт, який він залишив в одній з повернутих книжок. Бібліотекарки провели
його до книгосховища і показали, де саме треба шукати паспорт у здоровенних
стосах літератури. Звісно, пішли історії про різні знахідки з підручників:
ручки, лінійки, фотографії, залікові книжки, гроші. Почувши про гроші, студент
зрадів, що і він може знайти пару купюр, про паспорт було забуто, він вже мріяв
(в голос) про те, куди витратить знайдену суму, і ... знайшов свій паспорт.
"А можна, я ще пошукаю?" - спитав він. "Ні, сенсу немає. Гроші,
які ми знаходимо у книжках, ми повертаємо останньому, хто користувався книгою"
- відповіли бібліотекарки.
Якось один зі студентів,
замовляючи підручники з фізики (Иродов И.Е. Задачи по общей физике, Сивухин
Д.В. Общий курс физики и Чертов А.Г. Задачник по физике), вигукнув: "Ну і
прізвища у цих фізиків! Иродов, Сивухин, Чертов". До речі, замовляючи
Чертов А.Г. Задачник по физике, дуже часто студенти робили наголос на перший
склад Чо́ртовJ Цікаві метаморфози прізвищ авторів книг доволі часто зустрічалися в
заявках читачів, адже зазвичай список рекомендованої до курсу літератури студенти
записували зі слів викладачів. Так, Ямпольский Л.С., автор «Учебника
английского языка» був почутий, як Ян Польский, автори книги «Полупроводниковая
схемотехника» У.Титце та К. Шенк були написані як один Титцешенко, Гмурман В.Е.
«Теория вероятностей и математическая статистика» дуже часто замовлявся як
Г.Мурман, Химмельблау Д. «Прикладное нелинейное программирование» значився у
заявці як Химик Блау. І ще один випадок: студент замовив «Вищу математику» не
знаючи автора, але книга має зелену обкладинку і синій корінець. Бібліотекар
обійшла весь фонд математики, такого видання не було. І тут раптом вона
згадала, що напередодні ми отримали з палітурної майстерні партію
відремонтованих книжок в зелених обкладинках з синіми корінцями. І там якраз
було декілька підручників з вищої математики. Треба сказати, що примірників
цього підручника в усі часи було предостатньо. Але ж потрібна саме зелена
обкладинка і синій корінець. :) Студент отримав бажане: з декількох сотень
примірників він отримав книгу в бажаній палітурці.
Згадує бібліотекар...
Частина IV
Частина ІІ
Згадує бібліотекар...
Автор - Кочубей Олена
Частина І
Моя праця в бібліотеці Київського політехнічного інституту розпочалась восени 1975 р. і триває по сьогоднішній день.
Коли я прийшла на роботу, більшість приміщень бібліотеки розташовувалась на другому поверсі головного корпусу. Поряд з центральними сходами - кабінет директора; далі – відділи періодики, науково-технічної літератури, кабінет замісника директора, секретаріат та зал навчальної літератури. Праворуч від сходів - абонемент учбового відділу та палітурна майстерня. В, так званому, «енергетичному крилі», також на другому поверсі - відділ науково-технічної документації (стандарти, санітарні норми і правила, звіти про науково-дослідні та конструкторські роботи). Ще частина бібліотеки знаходилась поверхом вище: відділ художньої літератури та читальний зал професорсько-викладацького складу (тут зберігалися реферативні видання, експрес та сигнальна інформація). Існував і філіал бібліотеки в корпусі Радіотехнічного факультету - абонемент учбового відділу.
Отже, мене направили працювати до науково-технічного відділу, що
розміщувався в чотирьох кімнатах і налічував біля 400 тис. книжок (розташування
літератури – за інвентарною системою). Штат складався з чотирьох осіб:
завідувач відділу, завідувач сектору, старший бібліотекар і бібліотекар. Також,
в одній із кімнат знаходився сектор МБА. Наставником моїм стала Макаренко
Тетяна Леонідівна – привітна, ерудована людина та високопрофесійна
бібліотекарка. Від неї я навчилася професійно і сумлінно відноситися до своїх
обов’язків. Для бібліотекаря - любов до книги та читачів є основою професії.
В ті часи не було розподілу на працівників книгосховища і книговидачі, тому
в наші обов’язки входило прийняття замовлень, підбір літератури і повернення
книг на полиці. Робочий ранок починався о 9 годині. Спочатку працювали з
індикаторною картотекою, а потім – з фондом: розставляли повернуті читачами
видання, вишукували «заставки», робили вологе прибирання (така робота не
лишалася тільки на санітарний день). Для цього використовували допоміжне
обладнання: малі (на дві сходинки) та високі драбини, тому що висота полиць
сягала 3,5 м. Всі бібліотекарі були в гарній спортивній формі) Кількість
читачів була така, що одноразово приймали не більше 5 замовлень. На кожного
читача відводилось 10-15 хвилин. За цей час потрібно не тільки знайти книгу за
конкретним номером, а й перевірити наявність видання під іншими номерами
(примірники могли знаходитись в різних частинах фонду). При відмові необхідно
було давати відповідь на питання : де зараз знаходиться книга та коли
повернеться до бібліотеки. Виконувати замовлення потрібно було чітко і дуже
швидко.
Обслуговування читачів – це не тільки підбір літератури, а й спілкування,
знайомство з цікавими людьми. Так сталося, що в перші роки роботи я мала
можливість познайомитися з багатьма видатними і, навіть, легендарними особистостями
Київської політехніки. Наприклад: Бондарь А.Г., Путята Т. В., Писаренко Г.С.,
братами Орнатськими - Петром і Антоном Павловичами і багатьма іншими.
Скільки кандидатських та докторських дисертацій було написано за допомогою матеріалів, підібраних працівниками відділу! Постійними читачами нашого відділу були аспіранти, які згодом стали гордістю професорсько-викладацького складу нашого університету. Досить лише згадати Бобиря Миколу Івановича, професора, директора Механіко-машинобудівного інституту та Згуровського Михайла Захаровича, академіка, доктора технічних наук, діючого ректора КПІ ім. Ігоря Сікорського. Отже, вже 45 років моє життя нероздільно пов’язане з університетом і його бібліотекою. Є що і кого згадати…
Немає коментарів:
Дописати коментар